Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

      Додавала червоної фарби – rouge – на щоки та вуста, підводила брови, жартівливо коментувала своє відображення у дзеркалі:

      – Знайомі художники говорять, що їм тепер можна не тягати із собою палітру з фарбами – для роботи достатньо нафарбованої для виступу балерини.

      – Хіба не замало кольорів? – запитувала Міра.

      – Для справжнього художника червоного, чорного та білого достатньо.

      Але Віра використовувала і блакитний. Особлива керамічна коробочка на туалетному столику зберігала дорогоцінну пудру з лавандово-блакитним відтінком, яку вона іноді наносила на обличчя для особливих вечорів – тих, які мала на меті провести у тьмяному світлі свічок за келихом улюбленого розе. Такий відтінок при теплому невиразному освітленні надавав її обличчю дивної невагомості порцеляни. Обличчя-загадка.

      Міра простежила за рухом її руки, зустрілася у дзеркалі поглядом із сестрою. Віра піднесла пуховку до губ, здмухнула зайвий шар, що здійнявся невагомою хмаркою і звичним рухом ледь торкнула чоло, провела пухівкою по лінії носа, затрималася на підборідді.

      – Що? – запитала вона, не озираючись.

      – Побачення? – чи то поцікавилась, чи то констатувала сестра.

      – Не зовсім.

      – Хіба ти використовуєш цю пудру у випадках «не зовсім»?

      Віра ігнорує питання, натомість примружується та завважує:

      – Що сказав наш заклопотаний творець варення про зміну графіка твоєї роботи?

      Віра знає, що вона ходила до Тараса Адамовича. І вже знає, що той вплутався у нову справу. Балерина не здивувалася, про деталі не розпитувала – чи то їй справді байдуже, чи то – судячи з особливо ретельної підготовки до вечора – має значно важливіші справи, аніж грати у шахи у будинку старого слідчого. Дівчина, графік якої розписано по хвилинах, не схвалює рішення сестри працювати у шпиталі під час канікул на Вищих жіночих курсах, що їх закінчує Мирослава цього року.

      – Ти справді цього хочеш? – запитує вона щоразу, коли Міра повертається пізно – втомлена і сумна.

      У шпиталі безліч поранених і мало рук. Багато болю і ще більше – мовчазної безнадії. Віра передає СКАЧАТЬ