Андрій Лаговський. Агатангел Кримський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вона. – Боялася, що битимуть, коли вона не винна!.. Та ще й не їла нічогісінько цілий день!.. Зараз мені сідай обідати! Адже цілий день не їла…

      Текля з двору пішла на сінешні двері, а Андрій жалісливо дивився слідком за нею, доки вона увійшла до хати.

      «Мізерне створіння! – гадав собі він. – Оце так і справжня дикарка… А мама не зовсім така дика, як я був покладав… Вдома Теклю, десь певне, побили б гаразд навіть за те, що корова сама собою кудись подалася. Очевидячки, Текля товчеників поз’їдала чималенько, бо це вже в них така педагогічна система: бив тебе батько, била мати, била, може, й старша сестра, а вже що часто бив брат, так це напевне!.. І коли тобі вивидниться, Україно?.. Коли?»

      VIII

      Зминув вечір, зминула ніч, прийшов ранок.

      Лаговська таки вивідала од сина, що́ саме він наговорив суддіїсі. Перетривожившись, вона зараз після обід побігла до неї, синові нічого не кажучи. На одході вона загадала Теклі, щоб зараз підмила підлогу в паничевім покої.

      Скоро дівчина почала прятати, то Андрій, щоб не перебивати, пішов з книжкою в садочок.

      За чверть години до нього пригналася Текля й гепнула навколішки.

      – Що з тобою? – скрикнув Андрій, дивлячись на неї. А на Теклиному обличчі було написано невимовний, звірячий жах і мольбу, неначе хтось на неї замірився сокирою, щоб забити, та так, замірившись, і стояв. Андрій аж помертвів.

      – Чого ти?? Що тобі?

      А Текля, замість одповідати, стулила долоні ніби на молитву і, все не зводячи очей з панича та стоячи навколінках, затрусилася з жаху. Дивилася вона на панича достоту такими очима, якими дивиться собака, коли її хотять лупцювати за шкоду. Нарешті обличчя їй перекривилось.

      – Ги-и-и! – заскиглила вона і раболіпно порвалася схопити та поцілувати Андрієву руку. Він висмикнув.

      – Та кажи-бо, що з тобою!! – мов несамовитий згукнув він нарешті. Кров йому холонула.

      – Я… розбила…

      – Що розбила?

      – Лампу!!

      Се кажучи, Текля вп’ять кинула ще покірніший погляд на панича. А той нічого не міг уторопати.

      – Л-а-м-п-у? Ну, то що? – питав він, не розуміючи, чого саме вона жахається. Серце йому лускотіло.

      – Лампу розбила! – нетямущим, винуватим тоном сказала Текля вдруге, все стоячи на колінах.

      Андрієві одразу одлягло од серця, але він угнівився й забув свою звичайну ввічливість.

      – А бодай тобі чорт! – скрикнув він, тупнувши ногою. – Перелякала мене за чорзна-що!

      – Ви не скажете пані?!

      І знов покірний собачий погляд.

      Андрієвого гніву могло бути тільки на хвилину; він миттю простиг. Натомість його серце пройняв жаль.

      «І з неї теж людина?» – подумав собі він. Далі він прихильно забалакав, беручи Теклю за руку.

      – Та встань-бо, дурна дівчино! Ну, чого ж ти, дурненька, злякалася?

      – Я… думала… що… – тихесенько сказала Текля та й спинилася.

      – Ну?

СКАЧАТЬ