Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і кволо намагалася вирватися з обіймів юнака. «Що ж мені робити? Я вже Самійлові пообіцяла, і Терешко мені теж подобається», – думала дівчина, відчуваючи, як у неї починає паморочитися в голові.

      – Люба, якщо ти не станеш моєю, я накладу на себе руки. Виходь за мене заміж, кохана, у тебе буде все, що забажаєш. Я відшукав у полі горщик із бусурманським сріблом. Тільки стань моєю, і в тебе буде все.

      – Так, я стану твоєю, вийду за тебе, – прошепотіла Олена й пристрасно поцілувала хлопця в губи. – Але пообіцяй мені одне!

      – Будь-що, серце моє! – Терентій підхопив Олену на руки й затанцював на місці, не в змозі стримати почуттів.

      – Терешку, завтра зашли старостів до мене. Наше весілля має відбутися якомога скоріше, вже на цих вихідних, – швидко заговорила дівчина.

      – Так, моя кохана! Моя мрія збудеться! Дякую, Боже! – Парубок підстрибнув разом з Оленою і, не втримавшись на ногах, повалився спиною на траву, притискаючи дівчину до своїх грудей.

* * *

      Самійло був весь у полоні любові, приємне відчуття переповнювало його душу. «Які ж будуть раді батьки, коли я повідомлю їм цю гарну новину, – міркував Кішка. – Треба швидше дістатися Канева й відправити сватів у Тернівку».

      Замислений, Кошич не розбирав дороги, пройшов повз крайні оселі Тернівки й заглибився в густий ліс. Лише коли почало заходити сонце, Самійло зрозумів, що не наближається до Тернівки, а віддаляється від неї. Розвернувшись, козак побіг вузькою стежкою назад і, коли вже геть стемніло, опинився в селі. У цей час на краю Тернівки стояли Семен з Марком та гукали свого товариша.

      – А ось і Самійло, він у лісі був! – закричав Турбай, побачивши побратима.

      – Кішко, ти цвіт папороті шукав? Наче ж сьогодні не Купальська ніч, – з усмішкою мовив Рудий.

      – Нащо мені чортівське золото, – махнув рукою Кошич. – Я закохався в дівчину й хочу з нею одружитися.

      – Отакої! Ти її в лісі здибав? – ступив крок уперед Семен.

      – Та де там. Мою наречену звуть Оленою, вона з Тернівки, дочка Семена Байдака.

      – І яка вона, гарна? – поцікавився Рудий.

      – Її краса сліпить очі, мов сонячне світло, – замріяно підняв очі догори Самійло. – Я хочу якнайшвидше дібратися до Канева, щоб дістати батьківське благословення та заслати сватів.

      – Це добра справа. – Марко підкрутив вуса. – Я теж сподобав тут одну дівчину, Параску. Вона така ж руда, як і я.

      – Ха-ха-ха! – засміявся Турбай. – Це, мабуть, про нашого Марка в пісні йдеться:

      Дід рудий, баба руда,

      Батько рудий, мати руда,

      І я рудий, руду взяв,

      Бо рудую сподобав.

      Друзі весело розсміялися. Поки козаки розмовляли, запала ніч.

      – Треба вже вкладатися спати, щоб завтра рано виїхати, – запропонував Кішка.

      Козаки пішли на нічліг у хату Вовків. Кожен із них мріяв про майбутню любов та довге життя, і ніхто не думав про постійну війну з бусурманами та смертельну небезпеку, що чатувала поряд.

СКАЧАТЬ