Название: Самійло Кошич – козак-легенда
Автор: Дмитро Воронський
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-617-12-8303-9, 978-617-12-8304-6, 978-617-12-8109-7
isbn:
– Люба, якщо ти не станеш моєю, я накладу на себе руки. Виходь за мене заміж, кохана, у тебе буде все, що забажаєш. Я відшукав у полі горщик із бусурманським сріблом. Тільки стань моєю, і в тебе буде все.
– Так, я стану твоєю, вийду за тебе, – прошепотіла Олена й пристрасно поцілувала хлопця в губи. – Але пообіцяй мені одне!
– Будь-що, серце моє! – Терентій підхопив Олену на руки й затанцював на місці, не в змозі стримати почуттів.
– Терешку, завтра зашли старостів до мене. Наше весілля має відбутися якомога скоріше, вже на цих вихідних, – швидко заговорила дівчина.
– Так, моя кохана! Моя мрія збудеться! Дякую, Боже! – Парубок підстрибнув разом з Оленою і, не втримавшись на ногах, повалився спиною на траву, притискаючи дівчину до своїх грудей.
Самійло був весь у полоні любові, приємне відчуття переповнювало його душу. «Які ж будуть раді батьки, коли я повідомлю їм цю гарну новину, – міркував Кішка. – Треба швидше дістатися Канева й відправити сватів у Тернівку».
Замислений, Кошич не розбирав дороги, пройшов повз крайні оселі Тернівки й заглибився в густий ліс. Лише коли почало заходити сонце, Самійло зрозумів, що не наближається до Тернівки, а віддаляється від неї. Розвернувшись, козак побіг вузькою стежкою назад і, коли вже геть стемніло, опинився в селі. У цей час на краю Тернівки стояли Семен з Марком та гукали свого товариша.
– А ось і Самійло, він у лісі був! – закричав Турбай, побачивши побратима.
– Кішко, ти цвіт папороті шукав? Наче ж сьогодні не Купальська ніч, – з усмішкою мовив Рудий.
– Нащо мені чортівське золото, – махнув рукою Кошич. – Я закохався в дівчину й хочу з нею одружитися.
– Отакої! Ти її в лісі здибав? – ступив крок уперед Семен.
– Та де там. Мою наречену звуть Оленою, вона з Тернівки, дочка Семена Байдака.
– І яка вона, гарна? – поцікавився Рудий.
– Її краса сліпить очі, мов сонячне світло, – замріяно підняв очі догори Самійло. – Я хочу якнайшвидше дібратися до Канева, щоб дістати батьківське благословення та заслати сватів.
– Це добра справа. – Марко підкрутив вуса. – Я теж сподобав тут одну дівчину, Параску. Вона така ж руда, як і я.
– Ха-ха-ха! – засміявся Турбай. – Це, мабуть, про нашого Марка в пісні йдеться:
Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
І я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.
Друзі весело розсміялися. Поки козаки розмовляли, запала ніч.
– Треба вже вкладатися спати, щоб завтра рано виїхати, – запропонував Кішка.
Козаки пішли на нічліг у хату Вовків. Кожен із них мріяв про майбутню любов та довге життя, і ніхто не думав про постійну війну з бусурманами та смертельну небезпеку, що чатувала поряд.