Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський

Чтение книги онлайн.

      – Дякую тобі, незнайомцю.

      – Мене звати Самійло, я козак. А як тебе звати?

      – Я Олена, мій батько – гончар Панас Байдак з Тернівки.

      – Панас Байдак? – перепитав Кошич. – Я бачив Байдака в хаті Сидора Вовка, коли ми поминали загиблого Якима.

      – О-о! Яким помер? Яке жахіття. Нехай його душа потрапить у рай. – Олена сплеснула руками й осінила себе хрестом.

      – Бог дав – Бог узяв, – скрушно мовив Кішка й змінив тему. – Ти чогось, Олено, далеко відійшла від Тернівки, не боїшся, що тебе вкрадуть.

      – Ще ніхто вкрасти не намагався, – усміхнулася дівчина. – А сюди мене мати посилає, у цьому струмку дуже смачна вода.

      – То я тебе проведу до села, – запропонував Самійло, підхоплюючи повні відра.

      – Добре, проведи, – Олена хитнула плечем.

      Кошич з Оленою пішли поруч мовчки. Кішка хотів сказати дівчині щось приємне, але не міг дібрати слів. Лише коли стало видно перші хати Тернівки, Самійло почав говорити.

      – Олено, чи казали тобі, яка ти вродлива? Ти мені дуже сподобалася.

      – У-ой! – дівчина глянула Кошичеві в очі й зашарілася. – Мені казали парубки такі слова, але це були пусті балачки.

      – А чи подобаюсь я тобі? – вів далі козак.

      – Можливо, подобаєшся, – тихо відповіла Олена, опускаючи очі. «Гарний козак, – думала про себе дівчина. – А ще мені подобається кучерявий Терешко та зеленоокий Андрій із сусіднього села».

      – А чи можу я заслати сватів до тебе? – з надією спитав Кішка, беручи дівчину за руку.

      – Можеш засилати. – Олена при цих словах підвела голову й пильно подивилася йому в очі.

      Самійло, почувши її відповідь, мало не підстрибнув від задоволення. «Яке щастя! Я любий Олені!» – буревієм пронеслися думки в козацькій голові. Нахилившись, Кошич обхопив дівчину за тонку талію і вже було хотів поцілувати її у вуста.

      – А-а-ха-ха! – дзвінко засміялася дівчина, поклавши маленький пальчик на губи козака. – Ач який спритний, щойно познайомилися, а ти вже обіймаєш і цілувати лізеш.

      – Ти така гарна, Олено, що я не можу себе стримати, – прошепотів Кішка.

      – А-а! Не поспішай, ласунчику! – Олена відвела руки козака від себе. – Спочатку одружись, а потім уже цілуй.

      – Як тільки приїду до Канева, одразу ж вишлю сватів до твоїх батьків, – промовив Самійло.

      – Чекатиму, – білозубо всміхнулася дівчина й повела лівим плечем убік. – Ходімо разом он до тих кущів терну, а далі я вже й сама дійду до хати.

      Кошич провів дівчину до вказаного місця і, окрилений надією, попрощавшись, побіг шукати друзів, щоб повідомити їм радісну новину.

      Олена із задумливим виразом обличчя взяла відра й пішла до своєї хати, що стояла край села. Але не встигла пройти й кількох десятків кроків, як у тернових кущах щось зашурхотіло, і на стежину вискочив, мов чорт СКАЧАТЬ