Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ погодилися на це. Пальці вірменам перев’язали пасмами шкіри, щоб не текла кров. Купці, почувши, що їм залишать життя, майже не пручалися. Рудий власноруч повідрубував пальці, промовляючи:

      – До скону пам’ятайте свою клятву!

      Після екзекуції вірмени, стогнучи, відійшли вбік.

      – Товариство, ми забули обшукати цих купців, а в них, певно, є добрі гроші, – хижо посміхаючись, мовив Андрій Лях. – Нумо, хлопці…

      – Їхні гроші, то не наші гроші! – грізно перебив отамана Старий. – Ми не харцизи, а, як казав Байда, «козаки, божою милістю християнські лицарі цілої Вкраїни». І ми повинні поводитись як лицарі, а не як мерзенні злодюги.

      Кілька козаків із ватаги Ляха вигукнуло щось на підтримку свого отамана, але більшість товариства гучно підтримала Матяша. Андрій Лях поморщився. «От лайно! Через цього святошу я стеряю великі гроші!» – подумки лаявся отаман, але вголос мовив інше:

      – Байда в полоні в турецького царя. Січ зруйновано. Панство вважає козаків лайдаками, а не лицарями, то навіщо нам ця шляхетність?

      – Якщо ми поводитимемось як христові воїни, тоді й пани змінять свою думку про козаків, – відказав Старий.

      – Може, ці купці щось знають про долю Байди, – прохопилося в Кошича. Самійло ступив кілька кроків до вірмен і спитав їх:

      – Ви були разом із турками. Чи не чули щось про полоненого князя Дмитра Вишневецького? Чи живий він, чи ні?

      Наймолодший купець зніяковіло опустив очі й пробелькотів:

      – Князя Вишневецького… – Та закінчити речення не дозволив старий вірменин, він крадькома шарпонув свого родича за бік і продовжив за нього:

      – Князь Вишневецький у полоні турецького султана. Це все, що нам відомо, благородний чоловіче.

      – Хай вони беруть коней і мотають звідси під три чорти! – Андрій Лях розпачливо сплюнув на землю.

      Купцям дали трьох осідланих турецьких коней. Кішка не спускав очей з вірмен і побачив, як головний купець наблизив своє обличчя до вуха молодшого й почав щось шпарко йому говорити. Це здалося Самійлові підозрілим. «Певно, вони щось знають про долю Вишневецького, але не бажають цього говорити, – у голові Кошича блискавично промайнула думка. – Купців треба докладно розпитати!»

      Проте було вже запізно: вірмени стрімко скочили до сідел і чкурнули так, що за ними аж курява здійнялася. Мабуть, купці побоювалися, що козаки змінять своє рішення.

      – Гей, товариство, мо’ пообідаємо? – несподівано гукнув Панько. – А то в моїх тельбухах уже жаби танцюють.

      – Га-га-га! Жаби у твоєму череві завжди танцюють та співають, – засміявся Харко. – Ти можеш з’їсти за п’ятьох і все одно будеш голодним.

      – Ну ж бо поїмо, а то й у моєму шлунку скоро жаби озвуться, – заговорив Мусій.

      Загалом пропозиція Панька всьому козацтву припала до смаку. Швидко набрали хмизу й розвели два багаття, встановили казани, в яких почали варити соломаху та риб’ячу юшку. Решта козацтва в цей час очистила СКАЧАТЬ