Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ залишитись живими і здобути перемогу. Я радий представити вам свого друга, київського князя Ярослава, з яким підете на ратні подвиги і доведете, що ви справжні вікінги. Хто захоче, залишиться в Київській Русі і далі служити, хто ні – повернеться назад…

      При цих словах Ярослав вихопив свій меч і високо підняв його над головою. Лезо блиснуло на сонці, неначе вогонь.

      – По славу! – гукнув щосили. На його обличчі блукала владна усмішка людини, яка знає собі ціну.

      – По славу! – натхненно повторили вої цей рух, їхні обличчя ожили, очі заіскрились, серця забились в унісон. Рядами пробіг жвавий шумок. Усі з цікавістю розглядали Ярослава, бо він суттєво відрізнявся від усіх тутешніх. Ні бороди, ні довгого волосся – ніщо не вказувало на його причетність до відважних вікінгів. Обличчя було гладенько поголене, а над верхньою губою красувалися вуса. Голова також побрита, лиш посередині залишено клапоть довгого волосся, що, зв’язане у хвіст, звисало до лівого вуха, на якому блистіло золоте кільце. Цей чоловік здався їм цікавим, наче був пришельцем з іншого світу. За таким варто йти. О, як вони всі рвалися десь у похід, подалі від батьків і сусідів. Удома хлопці не знаходили собі місця. Кожен тут змалечку вже мав усю необхідну зброю. Лодії, дракари і кораблі – ось основне добро тутешніх жителів. Це були засоби пересування, на яких вони долали морями відстань від фіорду до фіорду.

      – Зараз продовжуйте тренуватися, а через годину всіх херсирів[36], яких обере Реґнвальд, я прошу зібратись тут, – голосно сказав Улоф Шетконунг. Він разом із князем рушив далі у супроводі Реґнвальда, який розповідав володарю, що встиг уже від вчорашнього вечора зробити. До плацу під’їжджали і підходили все нові воїни, що мали напоготові мечі, сокири, луки і ножі. Без них вони, як без рук. Адже давно відомо, і Ярослав це знав, що вікінги постійно носять при собі зброю, яка годує їх, дає достаток, приносить перемоги і піднімає до вершин слави. У Швеції зі старих часів ще заведено, що батьківське добро і маєток отримує старший син, а решта дітей повинні здобувати своєю хоробрістю всі блага земні самостійно. І тільки від мужності і стійкості залежить їхня доля. І хоча ці закони здаються жорстокими, та самих вікінгів такими не назвеш. Ярослав знав багатьох, які служили у нього та ще й у князя Володимира Великого. Кожен з них – прекрасний сім’янин, люблячий чоловік і чудовий батько.

      Князь із конунгом, нарешті, майже зрівнялися з юрбою юнаків, що обступили когось посередині плацу. Ярослав ніяк не міг зрозуміти, хто це там. Під’їхавши ближче, вони почули знайомий дзвінкий голос, який звучав переконливо і владно, а всі навколо змушені були виконувати те, що їм пояснювали. Виявляється, це була Інґіґерд. Було видно підняті вгору луки з натягнутими тятивами і стріли, направлені в сторону птаха, що кружляв над ними. Принцеса намагалася навчити, як правильно прицілюватись, щоб влучити. Потім дівчина і Гео осідлали коней і пустили своїх вірних вскач. Швидко їдучи, хлопець вихопив лук і вистрелив угору так, що засвистіло над головами. А за мить стріла, випущена з лука Інґіґерд, пронизала його стрілу рівно посередині. Всі ахнули. СКАЧАТЬ