Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

Чтение книги онлайн.

      – Коли? – допомагаючи їй зняти туніку, спитав князь. Ярославові очі ковзнули по мокрій сорочці на грудях принцеси… О боги! Що зараз творилося в його душі! Він відвів погляд убік, щоб не видати свого захоплення її тілом. Удав, що прискіпливо розправляє на траві її туніку, а сам намагався оволодіти собою.

      – Щойно. – Широко розплющені очі довірливо дивилися на Ярослава.

      – Щойно ти була на дні цієї ріки в оточенні тисячі птахів. Сьогодні сонце дуже пече. Можливо, ти перегрілася… – стурбовано сказав Ярослав, доторкнувшись до її чола.

      – Ні, я була в твоїй країні… Бачила великий град, здоровенні мури, палаци, людей у вишитих білих сорочках. Це виглядало так, неначе він знаходиться десь тут.

      – Було б добре, щоб ти зняла з себе сорочку і також просушила її, – мовив Ярослав.

      – Тоді відверніться, будь ласка, – попросила Інґіґерд, і всі троє повернулись до неї спинами.

      – Доню, може, ти не виспалася і тобі привиділось? – з недовірою промовив Улоф, знімаючи з себе ще суху круглу шкіряну накидку і подаючи принцесі.

      – Вона справді щось бачила, – втрутився в розмову Гео і підійшов ближче. – Її очі були неначе прив’язані до середини ріки, де знаходився вир. Ніби щось кликало її туди… Я не зміг утримати…

      – У моїх володіннях дійсно люди одягають на свято вишиті різними візерунками сорочки, але це ж за тридев’ять земель звідси. Так далеко можуть бачити тільки посвячені!

      – Я ще не посвячена, але проходжу науку в Одина, – викручуючи сорочку й одягаючи батькову накидку, швидко промовила Інґіґерд.

      – У такому випадку ти повинна розуміти, що не можна використовувати свої знання, поки ти повністю про все не довідаєшся. Треба вміти не тільки вийти з себе, а й повернутися назад! – вчив він принцесу, підійшовши до Адель і поплескуючи її по спині.

      – Я це знаю, просто тут втрутилася якась сила. Постривай… Але перед тим я подумала, що хотіла б подивитись на твої володіння, – повільно відповіла вона, з другого боку підійшовши до своєї конячки і гладячи її по морді та дивлячись на Ярославові шрами, яких у нього було вдосталь.

      – От бачиш, твоє бажання було, очевидно, занадто сильним, тому і неконтрольованим. Не роби цього більше, бо можна й не повернутися! Добре, що цього разу тут був я і вирвав тебе від злої сили…

      – Ти знову врятував мене, – прошепотіла Інґіґерд, не усвідомлюючи, що секунду назад прийняла незворотне рішення. Його рука знічев’я торкнулася її долоні, яка в цю мить погладжувала шию скакуна. Дівчина не ворухнулась, тільки підняла свої ясні очі на Ярослава. Князь усміхався, і ямочка на правій щоці приманювала її погляд.

      Сонце палало високо в небі, і одяг за декілька хвиль уже був майже сухим. Одягнувшись, вони осідлали коней і рушили дрібною риссю до плацу: Інґіґерд з Гео попереду, а конунг із князем – позаду. Принцеса раз у раз підганяла свою Адель, щоб швидше опинитися там, куди вона так СКАЧАТЬ