Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

Чтение книги онлайн.

      – І ти так само, як і він, переможеш великого змія і будеш дуже сильним, – з усмішкою сказав майстер, присівши коло малого і все ще тримаючи його за руку.

      – Я хотів би бути схожим на нього… Ти навчиш мене отак будувати? – абсолютно серйозно запитав малий.

      – Авжеж. Ти дивися і вчися. Як чогось не знаєш чи не розумієш, то питай. Домовились? – мовив майстер і по-дружньому поплескав малого по плечу.

      – Добре. Я хочу побудувати багато-багато таких храмів, – якось зовсім по-дорослому сказав малий, і Георгій навіть не засумнівався, що він це колись зробить.

      Та ніхто й не помітив, коли хлопчик, залишивши свою мозаїку, підійшов і, притулившись до маминої руки, дивився з цікавістю на креслення куполів. Він дуже уважно прислухався до слів майстра Георга. А той зі знанням справи розповідав, як він буде їх будувати і які матеріали йому для цього потрібні. Малий не пропускав жодної фрази, пильно дивився на схеми і слухав, намагаючись докумекатись до всього…

      А в цей час із першого поверху долинав сміх і крики двох братиків, Бориса і Гліба. Вони вже за цей час устигли позмагатися, кілька разів упасти і тепер далі бігали один за одним.

      – Іди побався трохи з ними, – запропонувала йому мати, на що він із серйозним виразом обличчя відповів:

      – Не можу.

      – Чому?

      – Не маю часу.

      – А що ж ти робитимеш? – з усмішкою запитала Анна.

      – У мене важливі державні справи, я мушу встигнути добудувати свій храм, – відповів малий і побіг знову до купки мозаїки.

      «…Шкода, що мами немає вже на світі».

      Вона була найкращою порадницею, другом. Навчила багатьох премудростей. З нею він міг годинами обговорювати свої плани, починання і мрії.

      «Якщо б знайти таку розумну дружину, якою була вона, щастю не було б меж».