Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

Чтение книги онлайн.

      Цей погляд! Які в нього очі! Князь із прищуреною усмішкою дивився на неї невідривно. Здавалося, він і не збирається її відпускати.

      – Доброго ранку! – відповів він, ще міцніше притуливши дівчину.

      – Уже не ранок! Майже середина дня! Просто всі намагалися не шуміти, щоб не розбудити гостя. Як спалося? – потихеньку випручаючись з обіймів, мовила Інґіґерд.

      – То я так довго спав?! Давно мені не було так добре! Ніби в себе вдома, – все ще тримаючи рукою її за талію, відповів Ярослав.

      – Я хочу вибачитись за вчорашній полон, – дивлячись спідлоба й винувато усміхаючись, сказала дівчина.

      – Хотів би я на все життя в такому полоні опинитися, – прошепотів він, і далі затримуючи її маленьку прохолодну долоньку в своїй руці.

      «Це справді він сказав, чи, може, мені почулося? Які теплі у нього руки!» – промайнуло в її свідомості.

      – Мій батько чекає Вас, – шанобливо сказала Інґіґерд. – Я проведу.

      І раптом він відчув дистанцію.

      – Звертайся, будь ласка, до мене на «ти», – попросив Ярослав, не відриваючи погляду від цих чудових очей.

      – Згідна, – не в змозі уникнути чарів його усмішки, відповіла вона. Коли цей князь усміхався, його обличчя видозмінювалось, світилося, ніби осяяне сонцем. На правій щоці виднілася ямочка, яка просто приковувала до себе її увагу.

      Принцеса повела його коридором до батька. Ішла попереду, тому він мав змогу насолоджуватися її витонченою фігуркою. Зростом Інґіґерд була на пів голови нижчою від нього, тому здавалась маленькою, і йому хотілося знову пригорнути її до себе.

      Дівча дивилось на все захопленим поглядом синіх очей, незважаючи на те, що цей світ такий непевний і завжди десь чатують небезпеки. Від одного лише цього погляду хотілося жити.

      – А чи не бажаєш ти бути присутньою при нашій розмові? – нарешті наважився запитати Ярослав, коли вони наближалися до дверей зали.

      Він був майже впевнений, що дівчина відмовить.

      «Мабуть, у цій країні жінкам не можна втручатися в такі справи», – подумав він.

      – Конунг Яріслейв хоче моєї присутності? Я вдячна і з радістю приєдналася б до розмови, але не зараз, бо ми їдемо на плац вправлятися в бойових мистецтвах. Мої вої чекають. А тому перенесемо це на наступний раз.

      – Скажи, поки нас ніхто не бачить і не чує, – почав він майже пошепки, заглядаючи їй у вічі й беручи за руку, – якби я до тебе посватався, ти прийняла б мою пропозицію?

      – Чому я мала б це зробити? Адже ж я заручена. І восени за рішенням тінґу відбудеться моє весілля з норвезьким королем Олафом ІІ, – відповіла, наморщивши лоба, але тут же усміхнувшись і не забираючи руки. Цим додала йому впевненості.

      – Я засліплений твоєю вродою і готовий весь світ завоювати та покласти тобі до ніг, щоб ти забула про свого попереднього нареченого, – СКАЧАТЬ