Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Не розбираючись, чиста вода чи в ній полоскали ганчірки для миття підлоги, Лисий засунув туди голову Довгого, який усе ще пручався, та тримав її там доти, поки той запекло не засовав ногами.

      – Ну?

      – І-і-хххх!.. – Довгий ловив повітря широко відкритим ротом і лупав виряченими очима.

      – Ти що? – метушився навколо бочки Товстий. – Утопиш! У-у, нелюде!

      Ще раз! Довгий запекло заколотив кулаками по бочці, що озивалася глухим гулом.

      – Ну?

      – І-хххх…

      – Лисий, припини! – благав Товстий. – Утопиш же людину!

      – Стули пельку! Чи теж маєш бажання пірнути? – а потім Довгому: – Ну? Повторити? – Лисий запитувати запитував, але шию Довгого не відпускав, готовий підтвердити свої слова вчинком.

      – Не треба… Вже досить! – за кілька хвилин Довгий віддихався й набув здатність майже нормально розмовляти.

      – Дівку! Треба! Шукати! Розумієш?!

      Довгий закивав головою.

      – Нарешті! Швидко! За мною!

      Розділ 8

      Корчмар архіват

      Як завжди, коли Дроник переходив у формат чистої цифри, він бачив усе в блакитнувато-зеленому світлі, примарним і злегка розмитим, немов дивився крізь друзок пляшкового скла. Комп'ютерні файли розташувалися невеликими групами, наче села, розкидані на величезних просторах Жорстких Дисків. Потрібно було обертатися дуже швидко, щоб знайти потрібну інформацію, не маючи точної адреси, тому Дроник піднявся високо вгору і з висоти пташиного польоту розглядав написи на пласких дахах. Скільки пройшло часу, він не знав. По-перше, тому, що в нього не було годинника, а по-друге – час у Заекранні плине зовсім по-іншому, не так, як у фізичному світі, де течія часу постійна. В Заекранні його швидкість запросто змінюється. На житті у середині Заекрання це ніяк не відбивається, адже порівнювати нема з чим. Часто складалося враження, що час у Заекранні взагалі рухається так, як йому заманеться. Тому Дроник, ширяючи над величезними територіями Жорстких Дисків, міг тільки сподіватися на те, що друзям не прийдеться чекати на нього занадто довго. Досить політавши над «селищами» зі строгою архітектурою системних файлів, він, нарешті, дістався містечка, яке виділялося своєю непоказністю. З першого погляду було зрозуміло, що файл створював не професіонал, а аматор, та ще й дуже слабенький. Файл звався «Персонал».

      «Хм… – подумав Дроник. – Може, це воно й є?»

      Не наважуючись сунутися в незнайоме місце без розвідки, Дроник вирішив облетіти його зокола. Піднявшись вище, він побачив удалині, в мрячному серпанку, фортечні стіни великого міста. Щось дуже знайоме видалося йому в нечітких вежах, шпилях і зубцях… І раптом Дроник впізнав: «Отакої… Та це ж Глюкландія!»

      Звідки ж Дронику та його товаришам було знати, що строга адміністраторка, яка сиділа за скляною стійкою, наче неприступна королева, грала в комп'ютерну гру «Побудуй Глюкландію»?

      Тепер Дроник точно знав, що йому робити. За кілька хвилин СКАЧАТЬ