Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ будемо ж ми серед місцевих жителів ходити в скафандрах. Сподіватимемося, що до нас цей вірус не пристане. Він же віртуальний, зрештою!

      Зняли скафандри й одразу відчули значну полегкість: все-таки вони були важкі й дуже сковували рухи. Безгучно відчинився люк шлюзу, й Васла разом із командиром увійшли до невеличкого приміщення. Вхідний люк зачинився, і відразу відчинився той, що вів назовні. Першим вистрибнув на поверхню Рикпет. Постояв секунду, потім спробував пройтися, навіть підстрибнув разів зо два: сила тяжіння не відрізнялася від земної.

      – Добре! – уперше після посадки усміхнувся він. – Шано, ти мене чуєш?

      Шана залишилася на човнику й бачила зараз Рика на екрані монітора.

      – Так, командире. Чую добре.

      – Васло, стрибай. Ходімо, оглянемо сусіда.

      Рик точно посадив свій човник метрів за п'ятдесят від човника першої експедиції. Він був так само сріблястий, у чорних плямах кіптяви. Вхідний люк було зачинено.

      – Шано, спробуй зв'язатися з човником і відчинити люк.

      – Уже намагаюся, Рику.

      Шана застукала клавішами комп'ютера. Човник відповів. Комп'ютери зв'язалися один з одним, і люк сусіда відчинився. Рик і Васла уважно оглянули внутрішні приміщення, але огляд нічого не дав. Тоді Рик сів за комп'ютер і серед безлічі файлів знайшов щоденник експедиції. Останній запис був такий:

      «9.50. Сіли нормально. Ідемо в місто. Іншого способу отримати інформацію про вірус нема».

      Запис мало що давав: пішли до міста! Усі бачили під час польоту, який величезний цей мегаполіс! Спробуй, знайди серед мільйонів і мільйонів жителів трьох глюків! Мабуть, тільки тепер Рик зрозумів, яке складне завдання він узяв на себе! Пішли в місто… Нічого собі!

      – Шано, зв'язок із Кадимом є?

      – Зараз спробую… Кадиме, ти чуєш мене? Агов, Кадиме!

      – Так, чую! Як ви там, Шано? Знайшли човника?

      – Привіт, Кадиме!

      – Привіт, командире!

      – Добре, ти не дмися, – сказав Рикпет, тому що у голосі Кадима ще й досі чулася образа. – Повідом Великому Процесору, що човник ми знайшли, він порожній. Останній запис у бортовому журналі повідомляє, що експедиція пішла до міста.

      – Ясно, командире.

      – Ми теж підемо в місто. Будемо на зв'язку. Як ретранслятор використаємо човник. Передавач буде в мене. Раз на добу зв'язуємося обов'язково.

      – Зрозумів. Я виходжу із зони радіодосяжності, зв'язок закінчую.

      – Зрозумів, кінець зв'язку.

      Рик і Васла повернулися, Шана зачинила люк.

      – Ідемо в місто? – запитав у командира Дроник.

      – Ідемо, – підтвердив Рик, – тільки ось не уявляю, куди йти і з чого починати.

      – Це… як його… це зрозуміло!

      – Що зрозуміло? – запитав Рик.

      – Із чого починати, того… зрозуміло!

      – То з чого ж? – поцікавилася Шана.

      – Зі СКАЧАТЬ