Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і ще невідомо, як усе там, унизу, обернеться! Може, тобі всіх нас витягати з планети доведеться, адже ніхто не знає, що там за вірус такий? Може, він і на людей діє, а не тільки на глюків? Залишаєшся ти, й не сперечайся! І службу свою нестимеш бездоганно – від цього, можливо, доля всього Заекрання залежить, зрозумів? Розкудкудахкався тут… А ти в чисту цифру переходити вмієш? Отож! Нам на Ц його хохмочки можуть ой як знадобитися!

      Рикпет розійшовся не на жарт, і Кадим вважав за ліпше поступитися.

      – На наступному витку відвалюємо. Пілотувати човник буду сам. Шанато, прорахуй курс і час, щоб ми сіли поряд…

      – Слухаюся, командире! – пробурмотів ображений Кадим.

      – Слухаюся, командире, – відповіла Шаната високим і чистим голосом: Рикпет її здивував. Уперше вона бачила його дуже владним, таким, що не терпить заперечень. Вона зізналася собі, що таким він їй сподобався ще більше. Адже у хвилини прийняття відповідальних рішень командир і має бути суворим і жорстким.

      – Без питань, – пробурмотів Дроник, задоволений тим, що його не залишили на планетольоті.

      Рикпет із Васлою і Дроником пройшли планетольотом до відсіку, звідки можна було перейти до космічного човника, науковою мовою – посадкового модуля. Утрьох вони взялися перевіряти готовність човника до відльоту. Усе було в повному порядку. За кілька хвилин до них приєдналася Шаната, яка вставила в бортовий комп'ютер флешку й перекачала розрахунок траєкторії посадки, зроблений на бортовому комп'ютері планетольота. До старту човника залишалося півгодини.

      – Надягти скафандри, – скомандував Рикпет.

      – Це… як його… Навіщо? У них же не того… Незручно!

      Шаната рішення командира не коментувала, Васла ще трохи побурчав і теж підкорився. За десять хвилин до старту всі троє сіли в крісла й пристебнулися пасками: на човнику системи штучної гравітації не було й можна було не тільки набити собі ґуль під час польоту, але й накоїти лиха, ненавмисно в що-небудь в'їхавши головою чи ногами.

      – Час, – сказала Шаната, – готовність п'ять секунд… чотири… три…

      Рикпет поклав пальці на клавіатуру пульта керування.

      – Дві… одна… старт!

      Човник сіпнувся.

      – Це… як його… відчалили…

      Рикпет, не відриваючись, дивився на прилади. Програмою було передбачено потрібне для посадки, розумна електроніка все робила сама. Рикпет сказав, що він пілотуватиме човник, але трохи перебільшив свою роль: човником керував бортовий комп'ютер, а Рикпет лише контролював його.

      Тим часом човник відірвався від планетольота й завис. Планета, що летіла в чорній безодні космосу, була невимовно гарна. Блакить океану підкреслювалася білими хмарами. Єдиний материк, який займав величезну площу, був схожий на дивовижну рибу, що її голова впиралася в Північний полюс, а ріг, що нагадував хвіст дивовижної риби, – у Південний. Столиця розташовувалася недалеко від гір і темніла плямою на тлі зелених лісів.

      Комп'ютер чітко ввів човник в атмосферу. Це був найважливіший момент: незначна помилка могла призвести СКАЧАТЬ