Game over!. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подобалося. Вона потрапила до Заекрання невдовзі після Рикпета, і він допомагав їй у першій грі. Шаната швидко освоїлася й грала не гірше за хлопчаків. Кадим був повною протилежністю Шанаті. Веселий поспішайло, який ніколи не сумував і завжди й скрізь устигав. Він любив пожартувати й посміятися. Васла був трохи повненький хлопчик, не дуже говіркий, але спокійний і впертий. Кадим постійно жартував над його «еканням» і «нуканням», але не образливо, а так, по-дружньому. Оріг був найбільш потайний серед усіх заекранників. Він завжди говорив одне, думав інше, а робив третє. Рикпету це не подобалося, і він намагався з ним не дуже водитися.

      Сьогодні Рикпета викликали тричі. Він щойно повернувся після третьої гри, на другому рівні спритно й швидко зробивши гравцеві геймовер, але не встиг присісти на ліжко, як почув Голос:

      – Рикпете, до бою!

      За кілька хвилин заекранник був викинутий із труби відеокарти просто на середину величезного чи то складу, чи то занедбаного цеху. Залишившись відкритим з усіх боків, Рикпет не розгубився. Короткими зигзагами він кинувся до стіни й упав за якийсь ящик. Кілька разів запізніло свиснули кулі.

      «Де ж ти сховався? Дивися, крутий який! Ну, нічого… Не ти перший, не ти останній!»

      Знявши шолом, одягнув його на ступню. Добре, що ящик був невеликий. Витягнувшись щосили, Рикпет із-за одного боку ящика зміг трохи висунути шолом, а з іншого боку виглянути й засікти стрільця. Хитрість вийшла. Рикпет побачив спалахи пострілів у темному отворі дверей. Тоді він підняв автомат та ввігнав туди цілу чергу.

      – Отак-то, пустунчику! Це тобі не глюків валити!

      Він навіть не помітив, що таке життя стало йому подобатися. Це відбулося якось дуже швидко, буквально за кілька ігор. Йому подобалася й надійна вага автомата, і те, що він хитріший за гравців, і те, що він завжди вигравав. Він подобався сам собі як бравий синій воїн-заекранник, якому нічого й нікого боятися. Скільки разів він уже зіштовхувався з гравцями і завжди їх перемагав. Це тішило самолюбство. Але час ішов, і до цього почуття він звик.

      «I правда, – думав він, – яка ж це гра? День і ніч, хочеш – не хочеш, а йди й возися з цими дурнями. Це вже зовсім на гру не схоже. А за роботу повинні зарплату платити… Дурість якась виходить! Гра не гра, робота не робота…»

      Якось Рикпет пішов проводжати Гірею, яка заходила до кімнати ТІ 107. По дорозі чарівниця ласкаво усміхалася, розпитувала, як йому живеться, чи добре годують, чим займається у вільний час. На всі ці питання Рикпет відповідав охоче. Чесно кажучи, йому навіть сподобалося, що Гіреї це цікаво.

      – Що ти пам'ятаєш про Макса? – раптом запитала вона.

      – Про Макса? – здивовано перепитав Рикпет. – Нічого…

      – А про Валю?

      – А хто це?

      – Так-так… – незрозуміло, але задоволено відповіла Гірея й усміхаючись поплескала Рикпета по щоці.

      Запитання про Макса й Валю викликали в Рикпета незрозумілий смуток. Десь він чув ці імена. Але де? Як не СКАЧАТЬ