Міра людини. Марко Мальвальди

Чтение книги онлайн.

      – Брата Джуліано вже арештовували й судили місяців шість тому з вашої ж ініціативи. Оскільки я не проводир релігійного ордену, то наказав, щоб процес переглянули, передавши його під головування Його Преосвященства архієпископа Арчимбольді. Вам добре відомо, який був вирок.

      Отець Сансоне тяжко зітхнув.

      Процес-фарс над Джуліано да Муджею був повністю задумом Моро. Усі свідки (за дивним збігом – невірники, і за дивовижною випадковістю – з придворних Людовіко) із захопленням розхвалювали проповіді ченця й применшували чи вдавали, що не пам’ятають його нападок на Римську церкву. І то були ще квіточки.

      Ченець Джуліано не обмежувався обвинуваченнями Римської курії в корупції, зажерливості, гріховності й занепаді духовних цінностей; таким уже грішили й інші до нього, зокрема й той домініканець із хриплим голосом, Джироламо Савонарола, який здобув слави наврочителя, передбачивши смерть Лоренцо Медічі й інші нещастя, що повністю та своєчасно збулися.

      Ні, брат Джуліано стверджував, що Церква ломбардської столиці могла стати незалежною від Римської. Як і Савонарола, що ставив за мету добитися незалежності монастирів. Але Джуліано хотів ще й переконати Мілан відокремитися від Рима. Мілан – місто, яке тоді перетворювалося на найбагатшу провінцію Італійського півострова, приваблюючи найталановитіших митців, залучаючи до роботи в розташованому поряд Павійському університеті найкращих лікарів, найблискучіших математиків і щедро оплачуючи їхню працю.

      На думку отця Сансоне та його владного колеги з Рима, цього ніяк не можна було допустити. А тому він щосили намагався обгудити ченця Джуліано. Інколи що менше кажеш, то краще: отже, той францисканець, який гримким голосом закликав до відділення Міланської церкви з її покровителем святим Амброзієм від Римської будь-якими засобами (до стукання касками по асфальту тоді ще не вдавалися!) – то був не найкращий подарунок долі, ось як.

      Однак процес над ченцем, що його урухомив Сансоне, швиденько й уміло спустили на гальмах у чисто ренесансовому стилі. Придворні поети склали вірші, які передавали з уст в уста по всьому місту, куди не поткнешся. Вулицями навколо Бролетто, вздовж Навільї звідусіль лунав сонет Беллінчоні «О Мілане християнський!» та секстина такого собі Джакомо Альф’єрі, добре знаного тоді й справедливо забутого нині, у яких дякували Небесам за те, що до Мілана послали брата Джуліано. Обидва витвори – бридкі, але неймовірно дієві. Так Моро вдалося заручитися підтримкою жителів міста ще до того, як герцогський двір затиснув Курію в лещата між власною свідомою волею та несвідомою волею натовпу.

      – Я добре знаю, що ченця Джуліано виправдали за християнськими канонами, – відповів отець Сансоне, важко зітхнувши. – Брат Джуліано – доброчесний вірянин, його проповіді народжено з великого завзяття. З великого завзяття й великої любові до своєї пастви. Ченець Джуліано, поза сумнівом, уміє розмовляти з народом, тому що каже те, що СКАЧАТЬ