Курва. Христина Лукащук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на ніч знімала макіяж, зранку не одразу признавав.

      – Що «ого»?

      Про всяк випадок я озирнулася. Можливо, його так збентежило те, що за мною?… Ні, все як завжди, все, до чого він звик чи принаймні мав би звикнути, – я так цього хотіла.

      – Що з тобою? – Кидається до мене, наче я от-от раптом зникну. Хапає в обійми, тулить, цілує, гладить просто в дверях. – Тебе хтось побив? – ніжно. – Хтось тебе образив? – холодно, діловито.

      – Ні, коханий… – Я тулюся до нього, бо таким чуйним і дбайливим бачу вперше.

      Усе повинно прояснитися, я не сумніваюся, бо не може Павло ні з того, ні з сього отак узяти й бути ніжним, схопити мене в обійми і, наче порцелянову ляльку, тримати-оберігати, не з’їхав же він із глузду. Поки все проясниться, буду відчайдушно насолоджуватися теплом, яке струменить від цього чоловіка, і купатися в омріяному відчутті сили і затишку, якого так бракує і заради якого можна стерпіти багато чого. Хоч оте незрозуміле «ого»…

      Павло здогадується першим.

      – Ти на себе в дзеркало дивилась?

      – Ні. Я одразу побігла відчиняти тобі двері. До речі, у тебе ж є свої ключі… – Раптовий здогад послаблює обійми і відсуває омріяну стіну. – Загубив?

      – Ні. Не загубив… Не хотів будити.

      – А-а-а…

      А що інше я мала сказати? Про «загубив» я придумала в останню мить, коли обвинувачення, що він просто прагне дистанціюватися, мало не зірвалися мені з уст… Але ні, не сьогодні.

      Тим часом він обернув мене до великого – на повен зріст – люстрá. Я оторопіла. Ліва частина мого обличчя, від скроні до вилиці, була вкрита суцільним синцем традиційного темно-фіолетового кольору (слава архітекторам-женоненависникам та чиновникам, які ненавидять усіх загалом).

      Мені стало прикро. Ото й усе. Ті обійми, та ніжність – це нормальна реакція на синець, звичайнісіньке бажання захистити слабшого. Воно постійно домінує в чоловіків, робить їх у власних очах сильними, мужніми, героями, і розумні жінки вміло ним користаються.

      Хутко, поки героїзм із мого мужчини не вивітрився, розповідаю про своє «поклоніння» королеві. Сподіваюся продовжити собі таким чином ті ніжність і турботливість, про які марила-снила. Спрацювало. Навіть не всміхнувся. Перейнявся. Вжився в роль героя.

      А мене від тієї легкості, з якою добилася бажаного, ледве не знудило. Чи це залишкове явище від удару?

      – Може…

      – Ніяких може – їдемо! – я, тоном, який не підлягає апеляції.

      – Тоді потрібно в когось запитати, що робити… – Невпевнено.

      – О п’ятій ранку?

      Бачу, він про щось подумав, але не наважується сказати.

      – Кохана, зробиш кави?

      – Еге ж. Нам пора виходити? О котрій виліт?

      – О сьомій.

      Поки я роззиралася та запарювала каву, Павло кудись щез.

      – Троксивазинова мазь. Запиши.

      – Про що ти?

      – Мазь від синців. За день-два перейде, СКАЧАТЬ