Курва. Христина Лукащук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так і не підносить до рота, хоч знаку не видно. Крутить її в тонких штивних пальцях, ламає і, з тамованою злістю скришивши у стиснутому кулаку, висипає в чорну скляну попільничку.

      – Через те сам і зачепив тебе. Я не вперше зустрічаю тебе в місті, але досі не насмілювався підійти. Не міг, і все. Не подумай, я з того не мучусь, мене не мучать жахіття, і твої особисті справи мене не обходять, але якось це не по-людськи було. З тобою.

      – Навіщо тоді розповів?

      – Вирішив, що ти повинна про це знати.

      – І що тепер?

      – Не знаю. Принаймні тепер ти маєш вибір.

      – Спасибі.

      – Та нема за що. Справді нема за що. Потрібно було тобі одразу розповісти, але, видно, так мало статись… – Він стояв уже вдягнутий і чекав, поки я застібну свою торбинку.

      – Мабуть. Як він?

      – Хто?

      – Остап?

      – Ти що, цілковита дурепа, чи це і є та любов, про яку в книжках пишуть?

      – Мабуть, перше.

      – Гаразд. Твій Остап…

      Слово «твій» боляче різонуло слух, але я втрималася, бо вирішила почути все до кінця. Люди іноді вміють бути найстрашнішими мучителями для себе самих.

      – Твій Остап кілька років тому приїхав до Львова з якогось села Волинської області. У нього не було нічого, крім обручки на пальці і шаленого бажання зробити кар’єру. Спочатку в нього наче й непогано виходило, але справи посувалися не так швидко, як він хотів. А тут ще й ти з’явилася. Як сніг на голову. Молода, амбітна, львівська. От він і втратив голову. Ще коли з тобою не познайомився, щотижня їздив до дружини та дітей, казав, дочекатися не може, поки купить квартиру у Львові, щоб забрати їх до себе.

      – Чому ж не забирав у ту, що винаймав? – не витримую, бо не бачу жодної логіки.

      – Казав, що в чужу не хоче. Казав, що його дружина повинна бути господинею на власній кухні.

      – Добре казав, – думаючи про залитий фундамент на ділянці, зауважила я.

      Петро здивовано озирнувся, ми якраз ішли вулицею до його машини. Я погодилася, щоб він мене підвіз, тим більше, що руки обривала важка торба із закупами.

      – Мабуть, – знизавши плечима, погодився він. – А далі все сталося ніби само собою. Він почав усе глибше і глибше залазити в якісь фінансові операції з конкуруючою фірмою. Ти потребувала уваги, дружина і діти чекали грошей на життя, перший пай в новобудову, фундамент у передмісті… Усе це разом вимагало від простого хлопця в чужому місті надзусиль. Остап зламався. Щось не врахував, десь помилився – і все: кінець кар’єрі, кінець амбіціям, кінець стосункам із тобою.

      – Ти хочеш сказати, що він і не збирався зі мною одружуватись?

      – Я нічого не хочу сказати, бо не знаю. Це ти в нього колись спитаєш.

      – Не спитаю.

      – Як хочеш… – Він нарешті всміхнувся. – Я добре пам’ятаю, це твій будинок.

      – Так, мій.

      Я вже майже зачинила дверцята його авто, аж раптом запитання само зірвалося мені з уст:

      – Як СКАЧАТЬ