Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ направду не навмисно… Я…

      Він перейняв її руку. Затримав у своїй. Її рука ледь тремтіла, а сама дівчина виглядала як не при пам’яті. Здається, він налякав її до півсмерті. Навіщо він взагалі чіпав її? Відразу ж зрозуміло, що вона ще дитина.

      Мимоволі відчувши докір сумління, Адам спохмурнів. Не мав би її торкатися. Вона не якась там дівка з його фільварку, яка давно все бачила, все знає і з якою можна не церемонитися. Тут інакша ситуація. На таку дівчинку можна хіба дивитися, а він як останній дурень вчепився до дитини.

      – Не бійся, я не зроблю тобі кривди.

      Анна обережно забрала долоню з його руки.

      – Я знаю, але… Але…

      Якось зовсім недоречно їй раптом пригадалося, які понищені у неї від роботи руки, і вона заховала їх у складках сукні.

      – Я не злякалась. Просто я не звикла до такого.

      – Я вже це зрозумів. Як ти називаєшся? – раптом запитав Адам. – Я тебе ніколи тут не бачив.

      Вона скоса глянула на нього.

      – Анна. А ви мене не пам’ятаєте?

      – Я б запам’ятав таку гарну панну. Напевно, коли я сюди приходив, ти навмисно десь переховувалась.

      Почервонівши, Анна потупилася. Якби Адам знав, якими близькими до істини є його слова, вмерла б із сорому.

      – Вуйко десь затримується, але я йому скажу, що ви приходили…

      Роздивляючись її, Адам не дослухав.

      – Ти не спитала, хто я і навіщо сюди прийшов.

      – Не мусила питати. Я знаю пана… Вже давно… Ще зі Львова.

      Опустивши очі, вона не зауважила, яким здивованим поглядом озирнув її Адам.

      – Аж таку добру пам’ять маєш? Скільки тобі років? Знаєш, я зачекаю на твого вуйка тут. Розкажи щось про себе.

      Анна злякано підвела голову і знов зазирнула Адаму в очі.

      – Пан не може чекати на мого вуйка тут. Я тут сама. Ви мусите піти.

      Підійшовши до дверей, вона розчинила їх навстіж.

      Прослідкувавши за нею поглядом, Адам усміхнувся. Здається, ця дівчинка виганяє його. Кумедно. Жодна панна її становища та віку не дозволяла собі такого. А вона з характером. Хто б подумав. Не виглядала здатною на таку рішучість.

      – Виганяєш мене? Аж так сильно тобі допік?

      Анна трохи розгублено глянула на нього.

      – Я пана не виганяю, я тільки дуже прошу піти.

      Не втримавшись, Адам розсміявся.

      – Справді – величезна різниця. Не до порівняння.

      Прощаючись, він знов усміхнувся. Цю дівчинку теж можна зрозуміти. Якщо він залишатиметься з нею наодинці, то зіпсує їй репутацію, а вона на таке не заслужила. Знаючи її родину, не мав особливих ілюзій щодо того, як їй тут ведеться. Зрештою, навряд чи цій дівчині світить щось особливе і в майбутньому. Але менше з тим, її майбутнє – не його клопіт.

      Уже за чверть години по тому, як Адам вийшов із будинку, він і думати облишив про Анну. Натомість її його візит приголомшив настільки, що вона СКАЧАТЬ