Живі книги. Міла Іванцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще й через це.

      На сходах за дверима чекав Ілля, який давно нишком позирав на неї небайдужим оком, а після тієї вечірньої грози з поцілунками, мабуть, вирішив, що з цього щось вийде. А Женька досі не визначилася, бо хлопець цей був не зовсім таким, як інші «на районі», хоч і росли всі разом. Мабуть, лише він один з усіх був дитиною з пристойної родини, де батьки не розлучалися, не «сиділи», не пили, не билися, його не ображали, а навпаки – ставилися по-людськи, платили за навчання і всіляко підтримували. Майже ідеальна картинка! І чому такому хлопцю не вистачало саме її, Женьки?!

      Але пропозицію допомогти з переїздом учора було прийнято, Ілля підхопив обидві сумки, вона почепила ще одну торбу через плече, замкнула двері, і вони ввійшли у ліфт.

      – Не передумала? – спитав її Ілля.

      – Ні.

      – Не жалкуватимеш?

      – Життя покаже. Але все одно навряд повернуся. Принаймні жити. Ходитиму до мами. На млинці, – всміхнулася вона і тріпнула волоссям.

      Ілля нахилився, уперся лобом в її маківку і завмер. Міг би – обійняв би її, малу… Так захотілося раптом захистити її від усяких негараздів. Але руки його були зайняті тими сумками, і він зробив, що зробив, прошепотівши при цьому:

      – Не переживай. Усе розрулиться. Я щось придумаю.

      – Ой! – сердито струснула головою Женька. – Ще ти мені тут почни! Придумає він! Не чіпай мене сьогодні! І без тебе…

      – Не чіпатиму, – зітхнув Ілля. Біля під’їзду стояло таксі. Хлопець рушив до нього.

      – Ти б іще контейнер замовив! – просичала від несподіванки Женька, але не стала сварити хлопця на очах у цікавих бабусь і молодиць із дітлахами, що тупцювали неподалік, а й сама впевненим кроком рушила до машини.

      – Сідай, не бурчи, не на скутері ж тебе перевозити? – Ілля закинув сумки в багажник і відкрив перед дівчиною дверцята.

      Скутер у нього дійсно віднедавна був, та аж ніяк не підходив для вантажних перевезень.

      Перше, що промовила господиня, літня й самотня Ольга Яківна, було:

      – Тільки ніяких хлопців! – Вона загородила собою прохід, побачивши за спиною квартирантки високого парубка з двома сумками в руках. – Ми ж домовлялися?! Ніяких хлопців! Син дозволив мені здавати кімнату, але ніякого борделю тут не допустить, хоч і живе окремо.

      – Так-так, пані Ольго! Це Ілля, мій двоюрідний брат, він просто допоміг мені перенести речі, не переживайте. Ми поставимо в кімнату й підемо.

      – Постав у коридорі, ми самі розберемося! – промовила господиня до Іллі, вказуючи худою рукою під стіну.

      Ілля переступив поріг, поставив торби і зробив крок назад.

      – Женю, я почекаю на вулиці!

      – Ага, я швидко, – махнула вона йому й потягла одну сумку в кінець коридору до кімнати, де збиралася починати самостійне життя.

      – Не ображайся, – СКАЧАТЬ