Название: Живі книги
Автор: Міла Іванцова
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-5860-3
isbn:
– Боюся навіть питати, що було далі, пане Юрію.
Чоловік мовчав, і далі сидячи із заплющеними очима. І жінці навіть здалося, що так він стримував імовірні сльози, щоб, бува, не викотилися перед чужими людьми. Потім зітхнув і продовжив:
– Якась чужа рука грубо тормосила мене за плече, і незнайомий голос питав, чи не збираюся я їздити по колу, адже вже кінцева…
– То все це вам наснилося?! – вихопилося з полегшенням у Віктора.
Юрій помовчав, а потім нерішуче промовив:
– Не думаю.
– Але як же це?! Хіба таке можливо? – здивувалася Амалія і трохи насторожилася: чи, бува, у цього пана немає проблем із головою?
– А ви тієї п’ятниці випадково нічого не святкували на роботі? – стримав на устах усмішку реаліста Віктор.
– По-перше, я не п’ю, – навіть образився на таке припущення Юрій, – а по-друге… я мушу розповісти продовження. Хоча ви, звісно, можете вважати мене божевільним. Але якби це трапилося в якомусь іншому місті… Проте містичність Києва не я перший помітив. Та ви й самі, мабуть, у курсі, звідки родом булгаківська Маргарита, точніше, її ідея…
– То невже ви хочете сказати, що історія мала продовження?! – не вгамовувався Віктор.
– Так.
– О! – здивувалася Амалія, склала руки на столі і приготувалася слухати.
– Я прийшов тоді додому сам не свій. Адже надто все було явним, щоб виявитися просто сном! Наступного дня була субота, я планував провести її вдома, почитати, подивитися телевізор, нікуди не їхати. Але… вдома мені не сиділося, я похапцем з’їв бутерброд із ковбасою, запив чаєм і навіть не відчув їхнього смаку. Мене тягнуло з дому, і я знову опинився на кінцевій.
Проїжджаючи повз Дніпрові кручі, я уважно приглядався до кущів і дерев, що вкривали їх і яскраво мерехтіли молодим листям. Події вчорашнього вечора знову прокрутилися перед моїми очима, мов у кіно… І серце защеміло ніби від утрати того, чого я й не мав. Невдовзі я знову опинився на Подолі й пішов гуляти по ньому неспішно, не так, як зазвичай крокую в робочі дні. Не маючи чіткого плану прогулянки, я звернув до Музею однієї вулиці, повз який саме проходив. Ви не були там? О, він цікавий! У ньому зібрано чимало старовинних речей, предметів побуту, документів… Я вже там бував раніше і зайшов не заради інформації, а щось мене завело туди в пошуках… емоційних вражень, скажімо так. І хотілося бути далі від туристів та екскурсоводів, побути на самоті… Я рушив до однієї порожньої зали і закляк у дверях…
У дальньому куті я побачив за фортепіано до болю знайомий силует… Темна сукня з мереживною накидкою, охайно зібране на потилиці волосся, білі мереживні манжети на рукавах, тонкі пальці на клавішах…
Серце затіпалося мені в грудях, піт виступив на лобі – я не знав, що робити. Чи кинутися до неї, розповісти, що тільки й думаю тепер день і ніч про свою Поліну, чи не рухатися, щоб це видіння не зникло, як учора?
– Ііі?! – впилася в нього очима Амалія.
– Огрядна СКАЧАТЬ