Заплакана Європа. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ намагаючись і собі вставити слово.

      – Через совєтів прочкурнули, а фіни пов’язали.

      – Питають: що це ви, хлопці, тут робите? – вів далі Петя, не зраджуючи сатиричній манері. – А ми, як ті ягнятка: «Грибочки збираємо». Ну, вперше нас депортували назад до Естонії тижнів через два, – хлопець замислився й подивився на друга.

      – А за півроку ми знову пішли. Аби цього разу нас не взяли, були обережніші. У Гельсінкі здалися поліції. Кажемо: «Ой, врятуйте! Нас у гарячі точки направляють, а ми не хочемо помирати за чужу державу», – сміються, хапаючись за животи.

      – Нас везуть у табір. Ми там сидимо недовго. Тоді взнаємо, що нас ось-ось можуть назад турнути, бо з такими легендами тут тисячі сидять. Ну, Рандо десь довідався, що можна в Стокгольм завіятися. Ми й попхалися.

      – Нас протримали півроку й два місяці тому вислали додому. Бо не було ніякої візи. То була друга депортація.

      – Цього разу ми вже з візою приїхали.

      – Але шведську візу фіг купиш, ми й придбали фінську. А самі знову до Швеції, де вірогідність залишитися вища.

      – Та й країна не така рогульна, – виголосив Рандо.

      – Рогульна? – перепитав Микола, який долучився до прослуховування естонської саги.

      – Ну, фіни – лосі, – констатував Рандо.

      – Лосі?

      – Та яка різниця, – швидко промовила Люся й повернулася до перерваної розповіді. – Далі!

      – Що далі? Тепер ми тут.

      – Чому?

      – Тому що віза у нас лише фінська, а ми у Швеції, – наголошуючи на кожному слові, розтлумачив Петя. – Думаю, у вас схожа історія.

      – Так, – підтвердив Коля.

      – Вони все правильно роблять, – розмірковував Піотрас. – Не мають права розглядати наші справи. Але ви не хвилюйтеся. На батьківщину ще не поїдете, – підморгнув.

      – Будемо в Суомі, – хлопці плеснули один одного в долоню.

      Людочка всміхнулася до чоловіка, але не побачила на його обличчі радості.

      – Ти чого? Усе ж добре. Таки краще, ніж на тій баржі. На цій оптимістичній ноті двері до кімнати різко розчахнулися.

      – Піотрас Популос! – по складах зачитав із папірця поліцейський, який зазирнув до кімнати.

      Петя артистично послав повітряний поцілунок і вийшов. За кілька хвилин викликали Рандо. Микола почав нервово щось шукати в чималій спортивній торбі, крекчучи й стиха матюкаючись. Тоді випростався, простягнув Людочці половинку леза «Нива» зі словами:

      – Якщо спочатку викличуть тебе, то ріж вени відразу. А якщо мене, то коли всі вийдуть.

      Людочка мала намір послати чоловіка у місця, куди пристойні люди не ходять, але офіцер поліції став їй на заваді, оголосивши:

      – Бабенко… – Жужа обережно тримала в долоні гостре лезо. – Микола.

      Жінка залишилася сама. Час для неї потягся киселем, язик набубнявів, кінцівки стали ватяними, у голові не було жодної СКАЧАТЬ