Заплакана Європа. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на стілець навпроти себе, сам умощується на краєчок письмового столу. Жужа миттєво згадала старі художні фільми про чекістів. Там слідчі полюбляли сидіти саме так, на краєчку стола, звісивши одну ногу. Ляшка офіцера виглядає неприродно товстою, бо притислася до деревини. «Зовсім м’язів немає», – Люсі бозна про що думається в цей історичний момент. З-під синіх штанів чоловіка біліють шкарпетки з написом «Adidas». «Ого! – прикидає Людочка. – Такі у форців півзарплати коштують».

      – Ти, що, падло, сісти хочеш!? – зверхньо запитує поціновувач речей фірми «Аdidas».

      – Та ні, дякую, я вже сиджу, – жартує Людочка. Кидає зухвалий погляд на сіре обличчя «начальника» – й одразу перепрошує за недоречні зауваги.

      Чоловік, важко дихаючи, нахиляється над Люсею, його голова опиняється за кілька сантиметрів од її обличчя. Зазирає у вічі й випалює:

      – Ти, блін, хочеш, аби мої діти по світу з торбами пішли?

      – Ні! – відказує чесно, бо дійсно нічого не має проти його дітей.

      – Мовчати! – вигукує, різко грюкнувши рукою по столу. Людмилі робиться лячно, але на мить. Зненацька згадує статтю у «Літературці», вирівнює спину, для годиться втягує щоки, закидає одну ногу на іншу, метляє головою, аби відкинути волосся з лоба, й зухвало вимовляє:

      – Я протестую проти свавілля. Я знаходжуся на території Австралії, тому розмовлятиму лише з австралійським послом.

      – У дупі ти знаходишся, а не в Австралії… – чоловік промовляє кожне слово, тамуючи напади сміху. – Твоя Австралія – там, – показує на вихід і праворуч. – Там, за склом… А тут, любцю, наша територія, радянська…

      Поки він веселився, Людочка все розклала по полицях: «У посольствах влаштовані засідки, аби жоден совєтікус не зміг потрапити на терени іншої держави. Ясно. Прокол».

      – Ви хотіли підірвати посольство? – цілком серйозно запитує кадебіст, різко припинивши гиготіти.

      Людочка, без зайвих передмов, лаконічно викладає план своїх дій, згідно з яким вона та її бойфренд готувалися лиш до того, аби попросити в Австралійському посольстві притулку.

      – Навіть не те, щоб політичного, а… ну, ви самі розумієте, скрутне економічне становище, те-се… – пояснювала.

      Особіст нічого не записував, слухав, милуючись візерунчатими ґратами. Вислухавши розповідь затриманої, потягнувся до зеленого телефонного апарата без диска набору й зняв надтріснуту рурку. Сказав лише:

      – Так. У мене також, – й легенько поклав слухавку на місце.

      За кілька хвилин до кімнати втелющився Микола зі «стюардесою». Навколо його носа лишилася засохла кров, і тепер він виглядав як жертва тортур. Тендітна жінка аристократичної зовнішності та небезпечної професії, затягнувшись цигаркою, прошипіла фразу, що починалася матючинням, аналоги якого Людочці доводилося чути лише двічі у житті від п’янючих люмпенів. Ошелешивши українців, повела далі:

СКАЧАТЬ