Заплакана Європа. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ознаменувався повною безповоротною ідеалізацією буржуазного життя. Люсі згадалося марення, яке бачила в потязі дорогою до Гельсінкі, і жінкою пересмикнуло…

* * *

      Мчали спочатку брудним зеленкуватим потягом від рідних, що напружено махали руками з перону. Пересіли в Пітері на більш пристойний блакитний, міжнародний. Микола спровадив Людочку до туалету відразу після того, як провідник оголосив: «За десять хвилин кордон». Тісно перев’язав дружині живота широким кашне, аби жоден представник прикордонної чи паспортної служби не розгледів у маленькій тендітній дівчинці вагітну жінку, бо в іншому разі могли висадити.

      За годину тримав непритомну дружину в обіймах.

      – Ти як? – обережно поклав її на полицю.

      – Добре! – через силу всміхнулася.

      – Молодець, молодець, – шепотів їй на вухо. – Усе минулося добре.

      З напруженим виразом на обличчі швидко розмотував кашне.

      – А-а-а! – голосно видихнула Люся, і її маленький животик настовбурчився вивернутим пупом. – Ой, як добре, – поклала руку на живіт, почала лагідно його погладжувати. – Усе, кицюню, усе, – говорила до дитини. – Скоро усе стане прекрасним. Усе, – заплющила очі та заснула.

      Марилося, що потрапила до казкової країни: біленькі будиночки з червоними дахами, квітчасті фіраночки на вікнах, усміхнені сиві національно свідомі бабусі в автентичних строях зустрічають їх, простягають пакунки з їжею та вбранням, вказують стерильними пальчиками на такий самий, як у них, біленький будиночок, проголошують патетично:

      – Усе це ваше. Беріть! Живіть! Ми вас любимо!

      – Я також люблю вас! – промовляє Людочка й чує свій голос. А до нього приєднується знайомий чоловічий.

      – І я тебе люблю, – шепоче він.

      – І я тебе люблю, – говорить Людочка, звертаючись до своєї дитинки.

      – Я тебе люблю, ти молодець. Усе минулося добре.

      Людочка прокидається, бачить поруч Миколу, який схилився над нею.

      – Нове життя? – задоволено шепоче він.

      – Нове життя! – намагається всміхнутися Люся.

      – Гельсінкі! – оголошує провідник, відчиняючи двері купе.

      Огляділася… Будиночки схожі, нічого не скажеш. Але де ті автентичні строї та сивочолі усміхнені бабусі?

      – Я не можу волокти цю чортову валізу, – закричала в спину Миколі.

      – То давай мені, – з відстані припрошав, напружено розставивши руки, ніби хотів сказати: «Нехай я здохну під непосильною ношею, а ти йди собі, махай ручками».

      – Довго ще? – питала, наближаючись до чоловіка.

      – Згідно з цим папірцем, десь тут, – Коля показав рукою на річку.

      – Це річка! – вклала у слова весь сарказм та іронію, на які була здатна.

      Коля тицьнув їй під носа саморобну мапу, на якій хрестиком було позначено СКАЧАТЬ