Заплакана Європа. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Коля схопив дружину за холодну руку.

      – Усе буде добре! – сказала тихо й вивільнилася.

      Допит виявився виснажливим через свою монотонність та одноманітність запитань. По декілька разів довідувалися ім’я, прізвище, прізвище в дівоцтві, адресу, за якою мешкала, рік народження, чи не скоювала злочинів, чи не просила притулку в інших країнах світу. Фотографували в анфас і в профіль, знімали відбитки пальців. Перекладач бубонів безбарвним голосом, дивився на Людочку відстороненим поглядом, іноді підвищував на неї голос, коли жінка повідомляла, що вже відповідала на подібне питання.

      – А зараз напишіть коротко, чому ви хочете просити політичного притулку. Поставте підпис та дату, – сказав Владлен насамкінець.

      Коли списаний Люсею аркуш потрапив до рук перекладача, той пробіг його стомленим поглядом, тоді здивовано глипнув на Людочку й повідомив щось поліціанту, який весь час сидів з напівприкритими повіками. Поліцейський бовкнув «ду гравід», а етнічний швед переклав:

      – Ви вагітна?

      – Так, – відповіла й спеціально для шведа ствердно метельнула головою.

      Зворотний переклад не знадобився. Ці двоє кардинально змінили тон розмови, брали по черзі Людочку за руки й благально запитували, чому вона не поставила їх до відома відразу.

      – А що змінилося б? – запитала жінка.

      – Усе! – коротко пояснив Владлен. – Вас би не мучили так довго. А який строк? – ніжно запитав.

      – Сім! – відповіла й після мовчазної паузи додала: – Місяців.

      – Боже! – вигукнув Владлен, інерційно відірвавши дупу від стільця.

      Похапцем переклав поліцейському, який, черконувши декілька слів у формулярі, з масною посмішкою вислуховував переклад.

      – Ви, вірогідно, втомилися. Поки будуть допитувати вашого чоловіка, ви зможете полежати у кімнаті відпочинку, – поспіхом говорив Владлен Гансович.

      Він допоміг жінці вийти з кімнати, підтримував її та супроводжував до напівзатемненої відпочинкової. Уклав біженку на вузенький диван, мало не поцілував у чоло. Перед тим, як зачинити двері, вагаючись, додав:

      – Ви, маю надію, не будете скаржитися на недбале до вас ставлення, коли ви в такому стані… положенні, коли ви… – не знав, що сказати далі.

      Людочка вимовила «ні» й відпустила знервованого перекладача. За мить він повернувся й крізь прочинені двері тихенько сказав:

      – Вони взагалі не мали права вас допитувати… Це вам інформація на майбутнє, – пішов, цокаючи підборами по кахельній підлозі.

      Люся встигла подрімати до повернення Миколи.

      – Як усе минуло? – запитала.

      – Ось адреса, куди їхати. Це біженський притулок. Пропонували на вибір підкинути своєю машиною або дати гроші на таксі. Я взяв гроші.

      – Добре, що поїдемо, бо мені зле… – підводячись, поскаржилася Жужа.

      – Ти що? Десять крон на дорозі не валяються, – сказав як СКАЧАТЬ