Фізіологія жіночої депресії. Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здобували релігійну і музичну освіту і де з кожного вікна вранці лунали їхні дзвінкі співи, я, твердий і непідступний, дізнався, що таке кохання. Так, так, синку, кохання! Не смійся зі старого Діда, бо камінь уміє як всотувати у себе інформацію, так і прив’язуватися до чогось такого, що дає йому тепло та енергію. Звичайно, це не була жива істота – люди занадто холодні, порівняно з нами. Це не була одна з тих миловидних церковних вихованок, чиї тендітні ніжки у однакових чорних черевичках дріботіли по нас щодня до костелу на службу і назад. Ні!

      Коли на другому поверсі дівочого інтернату облаштовували капличку «Серце Ісуса», там, у невеличкій ніші, розмістили незвичайної краси скульптуру Святої Гізелли. Моє кам’яне нутро відчувало, що буде там щось незвичайне, невимовно зворушливе.

      І я ревно спостерігав, як погруддя прекрасної жінки навіки (здавалось тоді!) зводиться над нашими занімілими від здивування і захоплення спинами. Я не знав, що то була за жінка, бо був ще такий молодий і необтесаний, як ти. Але я відчував у її погляді шляхетність і благородну кров. І коли вона широко розкритими чистими очима дивилася поперед себе, нікого не помічаючи навколо, і наче заглядала у майбутнє, я ладен був вибухнути вулканічною лавою, розлитися перед нею річкою, зробити будь-що аби тільки вона помітила мене серед десятків, сотень інших… – Дідова кам’яна спина спітніла від спогадів.

      – А хто ж вона була, Діду? – молодий камінь зацікавився дідовим оповіданням. Не чекав він почути від сивого дідугана історію про кохання.

      – А була то, синку, дружина першого угорського короля Іштвана Святого. І сама вона стала Святою, бо по його смерті, вернулася на батьківщину – у Баварію, постриглася у черниці й назавжди зреклася усіх земних благ.

      – І ви, Діду, усі закарбовані тут сто років весь свій вік вклонялися, немов іконі, одній жінці?!

      – Де там пак, сину… Якби вона всі сто років простояла тут, то я би був певний, що прожив свій вік немарно, устилаючись перед нею хідником. Але яке ж то кохання без страждань і розлуки…

      Я оберігав її багато років. Я пишався її благородним станом, коли повз неї несли прах Ференца Ракоці II та Міклоша Берчені. Величезною процесією на чолі зі святими отцями, пишно і урочисто везли їх із Туреччини на рідну землю, в Угорщину. І не було жодної людини у тій процесії, яка би не підняла догори голову і не замилувалась моєю Гізеллою.

      А коли незабаром сталася велика пожежа, що спопелила чи не всю вулицю і першу у місті синагогу, єдине, чого я боявся найбільше, щоб полум’я не сягнуло дорогого для мене постаменту.

      Я шкодував, що лежу замурований у бруківку, а не стою захисною стіною, мов фортеця, перед її величністю королевою. Я спікався у розпачі від власної безпомічності. Але того разу обійшлося – вона залишилася зі мною.

      А вулиця тим часом розросталася, як і саме місто, і одні за одними витягувались стіни нових споруд, які стали німими свідками тих часів. Принаймні, СКАЧАТЬ