Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ галіфе, він виглядав ще меншим і ще тендітнішим, майже підлітком, так що Оксен, позираючи на нього, відчув до нього жаль, і в ньому раптово прокинулося почуття батьківської опіки.

      – Завтра прикажу дояркам, щоб видавали тобі по два літри свіжого молока з-під корови. Треба тобі поправлятися трохи.

      – Були б кістки – м’ясо наросте, – засміявся Дорош.

      Вечеряв він неохоче, без апетиту. Олена стояла біля столу з глечиком пінистого молока, соромливо припрошувала:

      – Їжте на здоров’я. Може, вам ще підлити?

      Помітивши, що Дорош не допив молока із глиняного кухля, вона образливо піджала губи:

      – Чого ж це ви так мало? Може, вам не до вподоби наше молоко?

      – Що ви. Молоко хороше. Просто я не звик пити його такими страшними порціями.

      – Що ж тут страшного? Оксен, хвала здоров’ю, натщесерце цілий глек випиває та й нічого, а ви кухлика не подужаєте? Ні, то вам наше молоко не подобається. А може, гидуєте? Так у нас усе чисте, окропом вимите…

      – Іди отам своє роби. Причепилася до чоловіка!.. – сердито позирнув на жінку Оксен.

      Олена, як істинна полтавчанка, образилася з того, що гість не скористався із її гостинності і все печене й варене так і залишилося на столі цілим та непоїденим. Вона прибрала із столу і пішла в хатинку. Чути було, як вкладала дітей спати і як дівчинка сміялася, не хотіла лягати в ліжко та все допитувалася, чи не причаївся під піччю дід з бородою або розбійник із ножем. Олена заспокоювала і говорила, що ніякого діда і розбійника немає і що під піччю на тепленькому спить котик-мурчик. Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці.

      – Заснеш ти сьогодні чи ні, бісова дитино? – накричала на неї Олена. Почувся шльопок по голому задику, і дівчинка заплакала.

      – Заплач, Матвійку, дам копійку, – перекривив її Сергійко, що до цього часу мовчав.

      – Цить, бо й тобі дам!

      – А що я роблю?

      – Чоботи он приволік, як хлющі. Завтра засохнуть, як взуватимешся?

      – Водою розмочу.

      – Голову свою дурну розмочи в отих калюжах, по яких день у день бродиш… Лізь на піч і спи, доки я тебе халявами не відхльоскала.

      В хатинці зробилося тихо. Чути тільки, як Олена шарудить хмизом, накидаючи його в піч, щоб підсох на завтра на ранок.

      У великій хаті також вкладалися спати. Дорош уже лежав на розкладушці, зібгавшись калачиком, укрившись цупким домотканим рядном. Оксен довго сопів, роззуваючись, потім одніс чоботи в хатину, поставив на припічок, щоб просохли, і там же розвісив онучі.

      – Ти корову ввечері напувала? – запитав він у жінки.

      – Напувала.

      – Ну, як вона там?

      – Раніше, як через тиждень, не отелиться.

      Оксен більше не став розпитувати, а загасив лампу і, ввійшовши в хату, ліг на дубове ліжко. Вікно, освічене місяцем, повісило на грубку дивну мережку, кинуло посеред хати віконний хрест. За хатою стояла сонна весняна тиша. СКАЧАТЬ