Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стає незручно, і кожен не знає, як себе поводити, що говорити. Тетеря знову бере в руки ложку і починає сьорбати борщ, тяжко рухаючи щелепами; Одарка із страхом і покірністю на обличчі крає хліб; Орися сидить принишкло, нервово перебирає пальцями оборочку фартушка, блідість поволі зникає з її обличчя, щоки рожевіють, вушка її з золотими сережками горять, як пелюстки троянди.

      – Ну, чого прийшли? – питає нарешті Прокіп, витираючи рушником спітнілого лоба.

      – Дільце в нас є невеличке. Ви, дядьку, хочте сердіться, хочте ні – а Орисі я нікому не віддам. І якщо ваше слово, то й женився б.

      Тетеря встає з-за столу, важкою ходою іде в хатину і повертається звідти з макогоном у руці.

      – Ану, вискакуйте по одному!

      Марко хватається за клямку. Тимко говорить тихо:

      – Силою нічого не вийде. Давайте краще по-доброму.

      – Чула? – кидається раптом до жінки Прокіп. – Та щоб отакий бандитюга був моїм зятем? Та ніколи в світі! Краще в труну ляжу!

      – Заспокойся, Прокошо, не гарячись, – сокорить біля нього Одарка. – Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий. Любов та совіт, житимуть не гірше других.

      – Що-о? – кричить Прокіп і зозла швиргає макогін у кочерги, так що вони торохтять там, як кості мерців. – Затули собі рота і не пащекуй! Ніколи цього не буде!

      Орися зіскакує з лави, очі її туманяться слізьми, лице горить, як у вогні, груди напинають кофтинку. Вона швидко підходить до Тимка, хапає його за руку і, змивши віями сльози, своїми голубими очима, в яких горить нескорена рішучість, як роздратована кішечка, вставляється на батька:

      – Хоч і трісни, хоч і лопни, бий, виганяй, а Тимко любий мені – і все тут! З ним хоч на край світу піду, скориночку хліба їстиму, аби з ним, аби вдвох! Оце тобі моє слово.

      – Геть, проклята, геть! – заревів на всю хату Прокіп і, вчепившись Орисі в коси, смикнув її до себе, щоб викинути з хати, як щеня. Але Тимко спокійно виступив наперед, одірвав Прокопові руки од густих кіс коханої, сказав, посіпуючи губами:

      – Не чіпайте дівчини. Вона хоч і ваша дочка, а бити її не дозволю.

      Потім надів картуз і ступив до дверей, біля яких завмер від страху Марко.

      – Що ж, дорогий тестечку, – сказав Тимко, затримуючись у дверях. – Не хочеш по-доброму, візьму силою, – і, переступивши поріг, гримнув дверима. Вслід йому гарячим молотом ударив у серце повний жалю і розпуки крик Орисі.

      IX

      В контору артілі вбіг Прокіп: картуз на потилиці, черемхове пужално так і в’ється в руках, обличчя розгублене, піт очі заливає.

      – Посівматеріал вийшов, – видихнув він за один раз і важко сів на стілець.

      Оксен, що саме розмовляв із рахівником, затих, очі його зробилися суворими.

      – Як нема? Тобі ж давано!

      – Що ж, що давано! Висіяли!

      – В тебе завжди не так, як у людей. Скільки не засіяно?

      – Гектарів десять.

      Гуртом стали радитися, СКАЧАТЬ