Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поля, поминув ще два села і з горба побачив місто, що вилискувалося проти сонця, як змій блискучий.

      …………………………………………………………………………

      Усі дивувалися його силі і боялися. Жиди не потручували, а робітники не побирали на сміх і не робили збитків. Шпурляв мішками, як галушками. Отак день від дня то з брики до шпіхліра, то зі шпіхліра на брику.

      – Хребет ми тріскає від тих міхів!

      – Пий горівку, та затерпне.

      І справді від горівки хребет затерпав, як би рукою відняло.

      А в неділю і свята йшов з товариством до шинку. Ті шинки стояли за містом, між селом і містом. Хто не мав уже примістя в селі, той вандрував насамперед тут, а хто не мав що в місті робити, то вертався також сюди. Бо то не було ані село, ані місто.

      Бували там забави по тих шинках!

      Зразу пани з міста перед водили. Розповідали про свої давні достатки, про те, кілько з цісарської каси щопершого грошей побирали, які шати носили. Мужики слухали, частували горівкою з великої пошани. Але як трохи підпилися, то виломлювалися з-під їх моральної власті, і тоді панам приходилося круто.

      – Ану, пани, охота! Хапайтеси за шиї та гуляйте нам тої польки, най ми видимо, як то межи таким великим панством водитьси?

      Пани гуляли, мусили, мужики обступали їх колесом і реготалися, аж коршма дудніла.

      – Гопа дзісь!

      – Іще раз!

      – Полігоньки, плавно враз!

      – Гов, доста! Тепер пийте горівку, забирайте свої панцькі воші по кишенях та й марш із коршми, бо мужики хотє собі самі межи собов погуляти!

      І пани, як заяці, висувалися.

      – Я тих панів умію ріхтувати, то таке легоньке, як пір’є; подуй – воно полетіло.

      – Мой, Юдо, давай вудку, давай піво, давай гарак, бо ми си знаємо!

      Жид борзенько накладав усього на стіл і зараз відбирав гроші.

      – Ти, Безклубий, ти чого ревеш? За клубом? Пий та й запри собі гамбу, бо в мене забава!

      Безклубий іще заревів.

      – Тихо, бо б’ю!

      – Не руш!

      – А то котрий, мо?!

      – А ти що за пан?

      Федір устав із-за стола і тріснув того напасного в лице.

      – Ти в неділю переш? Та то гріх!

      І ударом лавки звалив Федора на землю. Зробилися дві партії. В коршмі все заворушилося. Жид утік, горівка булькотіла на землю, столи і лавки почервоніли від крові і, поломані, падали. А в болоті зі слини, горівки і крові лежали обі партії і стогнали. Лише Безклубий сидів у куточку і ревів, як віл, – не знати за ким і за чим.

      Незабаром прибігла поліція і тверезила голодняків. З гіркою бідою підоймала на ноги, потім одним махом звалювала з ніг. Голодняки падали, як дуби, а підносилися, як глина. Як їх протверезили, то провадили до арешту.

      …………………………………………………………………………

      Їхав дорогою поміж полями на бриці міхів. Пшениці СКАЧАТЬ