Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Андрій Курочка сидів коло стола і обідав, – не обідав, а давився кожним куснем. Домашня челядь входила до хати, вносила заболочені цебри, сварилася, метушилася і виносила їх між худобу. Богацькі діти і слуги були брудні і марні. Вони двигали на собі необтесаний і тяжкий ярем мужицького богацтва, котре ніколи не дає ані спокою, ані радості ніякої. Сам богач найгірше томився у тім ярмі, найбільше проклинав свою долю і безнастанно підганяв своїх дітей і наймитів.

      Коло нього на лаві, під вікном, сидів його довголітній робітник, старий Федір.

      – Я ніколи не маю такої щасливої години, аби я спокоєм кусень хліба прожер. Бігаю та вганяю, та лиш десь уздрите, а я впаду та й здохну! А мені ж оца їда має йти в смак, як я знаю, що вони без мене в стодолі нічо не роблєть? Лиш аби нажертиси та день трутити! Що вже чужим казати, як свої діти – та й вони не хотє робити! Я, бігме, не знаю, як цес нарід має на світі жити? Всьо піде на жебри.

      І халасував, аж йому очі вилазили.

      – А ви чого, Федоре, надходили?

      – Ви не знаєте, які наші ходи? Зима йде, а я босіський, та дайте ми два леви на відробок.

      – А ви ж годні робити? Вже ваша робота скінчиласи, Федоре.

      – Най би-м і не робив, лиш коби хто дав їсти задурно.

      – Це не! Сегодні задурно нема їсти, сегодні і за роботу не варт дати їсти, така та робота! А казав-єм вам: найміть у мене дівку, були би-сте тепер мали свої гроші.

      – Коли ж бо не хотіла, та й пішла до двора.

      – Таже, певне, хто не хоче робити, та й пхаєси до двора, бо хоть їсти трішки, але мож валєтиси. Бідні люди такі настали, що лиш аби раз на день їв, але аби нічого не робив, та й тогди рай! Як робє, так мають, так їм Бог благословить. Сегодні би у вужевку скрутитиси аби щось мати… Та тих два леви я ще вам дам, що буду з вами робити, може, якось відтрутите, але більше не приходіть і не бануйте, бо не дам. Самі видите, що ваша робота ніпочому.

      – Та, я Андрію, мусю си коло людий тулити, а де ж я си подію?

      – Дівайтеси, де хочете, а межи ґазди ви вже нездатні. Шукайте собі служби у жида або в пана – там робота легша.

      – Ви мене файно радите! Як я силу коло вас лишив, аби я на старість ішов жидам воду носити?

      – Задурно-сте мені не робили.

      – От, бувайте здорові.

      І Федір вийшов з хати.

      – Ну, та ці жебраки всьо би забрали! Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно удержєти, та й ще воно кокошитьси! Іди на зломану голову, гадає, що я гроші кую або краду!

      Федір чалапав до своєї хати та не переставав шептати:

      – А я ж, Андрійку, де силу пустив? Ци я її проданцував, ци я її пропив? Таже вся вона сіла в тебе, на твоїм подвір’ю. А я ж, Андрійку, де силу пустив?

      В хаті скинув чоботи та й ляг на постіль. Лежав до самого вечора і без вечері заснув. Але ще кури не піяли, як він зірвався, гримнув клубами до дощок, знов ляг і знов зірвався. Через маленьке віконце гляділа на нього осіння ніч. Десь то і не ніч, але чорна жура, що голосила по вуглах хати і дивилася на нього сивавим, немилосердним оком. Воно його так зціпило, що СКАЧАТЬ