Без ніг на Еверест. Марк Инглис

Чтение книги онлайн.

      9 вересня

      Час непомітно спливає. Настав час першої великої прогулянки, вгору до озерного табору на шляху до Першого табору (Т1 на альпіністському жаргоні). Що ж, я пройду не всю дорогу. Але досить скоро я побачу озерний табір, бо буду ночувати тут одну або дві ночі. Расс, Віту, шерпи та хлопці з яками направляються вище по пагорбу з вантажем до Т1. Боже, а Расс таки міцний горішок!

      Для мене це не подорож, а нічний кошмар. Хоч зростання висоти до місця, де я зупинився, є помірним, та я вже встиг сильно задихатися, а спуск взагалі був убивчим. Складна морена зі спуском вниз по пагорбу – це найгірша комбінація для мене, тож що менше мені доводиться це робити, то краще. Навіть підійти до ПБТ може бути важко. Коли кам’яниста земля злегка покрита свіжим снігом, який нападав за ніч, під ногами стає слизько, особливо зі всіма замаскованими хиткими каменями.

      Однак я маю визнати, що ніщо не може так очистити мій розум і підбадьорити, як свіжий сніг. Я починаю усвідомлювати, що для того, щоб снилися чудові сни, насправді не потрібні ні велика висота, ні наркотики (хоча я небагато знаю про наркотики, чесно). Тут, нагорі, мені сняться божевільні сни, але на кожен чудовий, захопливий сон припадає й по одному найгіршому з можливих нічному кошмару.