Без ніг на Еверест. Марк Инглис

Чтение книги онлайн.

      31 серпня

      Нарешті ми на шляху до Шигадзе[8], рухаємось уздовж «дружнього шосе»[9]. Власне, це була скоріше дружня козяча стежка. Приблизно перші 85 кілометрів ми їхали добре прокладеною дорогою, і з безліччю військових та вантажних автомобілів упереміш із маленькими садовими тракторами, що буксирували причепи місцевих мешканців, це скидалося на перегони зі смертю. Маневруючи так, що навіть у найзапеклішого гонщика серце провалилося б у п’ятки, сигналити було просто необхідно. Однак наступні 230 кілометрів «компенсували» ту рівненьку дорогу: це був фактично еквівалент нерівної гірськолижної траси у Новій Зеландії. Нам щастило, коли вдавалося їхати на швидкості 50 км/год, та й це здавалося надто швидким. Врешті ми добралися до справді висотних місць, де треба було подолати перевали на висоті 5300 і 4900 метрів. Було так захопливо долати висоту 5000 метрів, не виходячи з машини!

      Ланч пройшов у якійсь вигадливій халупці, більше схожій на хатку пастуха, де вибір полягав лише в тому, їсти рис чи картоплю з вареним м’ясом, котре неприємно тхнуло. Треба було добре подумати, щоб вирішити – їсти чи ні. Я здуру вирішив піти на компроміс і спробувати. Це й направду дуже по-дурному, бо ти або їси це, або ні, і як тільки ти спробував, то вже можеш з’їсти все. Я це пережив, але всі наступні сім годин у джипі в мене бурчало в животі. Я чекав, коли з’явиться ті руїни, які би вказували на початок «громової» активності, як у Камбоджі. У мене були яскраві спогади лише про те, як я дістався до свого готельного номера й провів наступні 12 годин, лежачи на підлозі у ванній, намагаючись зрозуміти, яким саме чином мене зараз виверне.

      Так, саме так, ще сім годин ми лізтимемо по Тибетському плато й врешті пройдемося по брезенту, що означатиме неминуче наближення Шигадзе. Єдине місце, де можна знайти асфальтовані дороги й інші умови XXI століття у Тибеті, – поблизу двох міст, Лхаси та Шигадзе, де оселилися китайці династії Хань. В будь-якому іншому місці, навіть за кілька метрів від меж міста, ви наче повертаєтеся назад принаймні на два сторіччя.

      Готель «Мансовер» у Шигадзе – це обгороджений комплекс, гавань елегантності та розкоші. У нас того вечора була фантастична їжа, знову китайська, але тепер по-справжньому китайська – така, яку я пробував лише раз, і з усіх можливих місць саме у Камбоджі: китайці справді сюди дісталися. Наступний ранок ми провели, перебираючи водіїв, оскільки ми з Тоддом та Джезом (ще одним альпіністом) домовилися СКАЧАТЬ