Название: Никифор Дровняк
Автор: Ростислав Коломиец
Издательство: OMIKO
Жанр: Биографии и Мемуары
isbn:
isbn:
Дивно він виглядав збоку – якийсь пришелепуватий. Дрібний, миршавий, брудний, обдертий… Белькочучи, вимовляв деформовані на лемківський лад польські слова, і часто на деяких словах затинався. І так років до шістнадцяти, коли почав говорити більш-менш врозумливо на лемківському діалекті. Тому, мабуть, і був неговірким. «Поляки насміхалися з Никифора, бо він не вмів говорити. А він говорив по-лемківськи, а не по-польськи», – розповідав отець Іван Піпка, який більше двадцяти років служив у греко-католицькій церкві святих Петра і Павла у Криниці, до якої ходив свого часу Никифор.
Невипадково згадалося, що Платон вважав живопис способом мовчання… І не такий вже неправий Езоп, кинувши між іншим: якщо щось можна довести ділом, нащо витрачати слова…
Тож і виростав хлопець мовчазним – весь у собі. Та наодинці із собою не сумував, займався ділом – то зосереджено, то захоплено надряпував прутиком чи то на вологій землі, чи то на піску якісь йому відомі зображення… Так, нібито ні для чого…
Нібито…
Приходив наступного дня, вони зникали…
Знов надряпував…
Або знаходив на вулиці зім’ятого аркушика паперу, кинутого кимось недогризку олівця – і «малював» щось йому відоме…
Очима проникливої поетеси Лесі Сидорович це виглядало так:
Його малюнки дитинячі
Ніхто й за працю не вважав.
А тут – захоплення! Неначе
Враз долю він за руку взяв…
Чомусь згадалося…
…Як селянка Марія Примаченко, яка все життя прожила в селі, розповідала про початок своєї творчості: «Починалося це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату»…
…Як сирота, поденниця у заможніх будинках, Серафіна Луї починала малювати не лише пензлем, а й пальцями, розмістившись на підлозі та відчинивши вікно, голосно наспівуючи церковні гімни…
…Як Володимир Набоков описував свої перші кроки в оволодіння мистецтвом живопису. Старанно, любовно, безнадійно, з художніми подробицями, які важко сполучались із малою кількістю прожитих років, надряпував щось йому відоме, вкладаючи у надряпане всю душу.
Все це ніби про Никифора сказано.
Так, але що спільного між українською сільською дівчиною, що росла і виховувалась у родині, французькою сиротою-поденницею, російським рафінованим інтелігентом – і вуличним безбатченком, спитаєте ви? А може, подібне інтуїтивне прилучення до мистецтва відбувається з усіма, хто виявляє мистецькі здібності і пробивається до мистецької досконалості, поза їхнього соціального стану, матеріальних статків…
То й казали попервах земляки, що хлопчина Никифор цілими днями нічого не робить, навіть не жебракує до пуття, а тільки вимазує СКАЧАТЬ