Никифор Дровняк. Ростислав Коломиец

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що «Євдокія мала серйозні фізичні вади. Ходила на пальцях і завжди швидкою ходою.

      Тягнула за собою малого Никифора, завжди біжучи. Він так швидко не міг. Запліталися йому ноги, а вона гнівно щось вигукувала… Не могла говорити, лише видавала короткі високі звуки. Тому і хлопець довго не міг навчитися говорити. Доглядала його сама, носила на плечах. Тулились вони у різних місцях, де давали роботу. Тримали її із співчуття: нездара, та ще й з позашлюбною дитиною».

      Народитися на Лемківщині у 1895 році позашлюбним напівсиротою-калікою означало жебракувати. Постійні поневіряння, раз на рік храмове свято для калік і безвихідь голодної смерті.

      Але не так сталося у долі Никифора, хоча попервах він ніби повторював шлях лемківських жебраків. І хто зна, чи вижило б хлопченя, якби не повсякчасна підтримка земляків. Від села до села носила Євдокія за собою дитину, заробляючи гроші на харчування собі і синові, ночуючи там, де працювала. Якось Явдоха прибилась до статечного господаря Івана Гриняка, який зглянувся над бідаками і давав їм часами притулок.

      Бувало й таке, що годинами вона вистоювала з простягнутою рукою біля мосту, а під мостом біля річки Криничанки у хустці колисався маленький Никифор. Або доводилось підвішувати немовля у корзині-колибі до високої гілки дерева, щоб собаки не загризли… Дитя, напучуване матір’ю, простягнуло руку за милостинею, ледь стало на ноги. Під церквою просило грошей.

      У церкві, де хрестили дитину, Явдоха з Никифором бували не тільки кожного свята, а ледь не щодня. Тож не дивно, що першими враженнями хлопчини були не рятівні стерті мідяки, які кидали перехожі у простягнуту материну руку, але:

      – казковий вигляд церковної будівлі…

      – проникливі лики візантійсько-лемківських святих усередині, що дивилися – прямо на нього великими нерухомими очима із позолочених обрамлень ікон…

      – божественні аромати ладану, єлею, воскових свічок…

      – сама атмосфера таємничості містерії церковного Богослужіння…

      Він чекав на це свято як на чудо і відчував себе у храмі як удома, якого не мав…

      Нині у храмі, де хрестили Никифора, встановлена пам’ятна дошка, на якій написано, що тут його хрестили і тут він співав у церковному хорі. Співав, тобто не тільки спостерігав, але, подорослішавши, брав участь у містерії Богослужіння.

      І знов звучить у душі:

      «Ой, радуйся, земле,

      Син Божий народився…»

      Церква для лемків була єдиною культурною установою в селі. У церкві відбувались богослужіння – утреня, літургія, вечірня. Церква стала духовним притулком Никифора. І, без усякого перебільшення, відвідання церкви стало для нього школою духовного виховання і, як побачимо далі, академією мистецької освіти.

      Щорічно у лемківській Криниці відбувалося храмове свято для калік, на яке мати, сама інвалід, обов’язково приводила свого сина-інваліда. Тут малий уперше побачив жебраків-калік, СКАЧАТЬ