Никифор Дровняк. Ростислав Коломиец

Чтение книги онлайн.

      Більшість лемків, і я хочу це підкреслити, ідентифікують себе як українці, і є вони греко-католиками. Говорять на лемківському діалекті української мови. Самі лемки кажуть, що у нас говірка лемківська, а мова українська. «Лемківська мова» налічує приблизно 29 000 слів.

      Лемки, за словами Івана Франка, «стійка історична та етнографічна група», яка зуміла зберегти давні архаїчні традиції мистецтва, під впливом яких зростав Никифор у Криниці, мала свій ракурс української культури і мистецтва, свою школу храмового будівництва – деякі дерев’яні церковні споруди лемків занесені до об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, своїх визначних лемківських митців-різьбярів.

      Про те, які ж вони – лемки, ніби вводячи їх у світ українства, оповів непосвяченим український педагог, письменник, історик, греко-католицький священник Олексій Торонський в опублікованій у 1860 році праці «Русини-лемки»: «Про лемків треба сказати, що вони є народом добрим, який зберіг чистоту вдачі, народом, який, живучи у тиші й віддаленості від світових бур і мамон, кріпиться своєю вірою, в церкві знаходить своє пристановище і життєву мудрість. Русини-лемки люблять свою віру, душею і тілом віддані своїй церкві й обрядові, будують та прикрашають церкви й охоче приносять свій труд Богові в жертву…» Додамо до цього, що лемки ніколи не були кріпаками й не знали панщини. Лемки ретельно розвивали мистецтво, матеріальну культуру. Побудували унікальні дерев’яні церкви, не подібні ані до гуцульських храмів, ані до буковинських православних церков, створили багату іконографію, збагатили український музичний фольклор. Неповторним є внесок лемків в українську і світову культуру – і явищами, і іменами. Але про це свого часу…

      А ось як про лемків роздумують сучасники.

      Маємо історичний погляд на лемків, він належить Петру Скрійці: «Завжди було так: епохи минали, а народи й далі існували та творили власну історію. З Лемківщиною сталося інакше: лемки проминули, після них зосталися лише сліди, але їхня історія триває і надалі…»

      Маємо і, так би мовити, психологічний погляд на лемка. Український громадський діяч, письменник, лемко за походженням Юліан Тарнович у книзі «Ілюстрована історія Лемківщини», що вийшла у Львові 1936 року, пише: «Лемко до всього доброго здібний і що очі бачать, те руки роблять. Він підприємливий, хвацький та чесний. В біді рятують себе взаємно, поважають і шанують себе та свою окремість. Вдача лемка загартована, тверда, рішуча та статечно розважна… Він зрісся з горами, полюбив їх, як рідну матір, дорожить ними. Тут його світ».

      Сучасний лемківський художник, який, до речі, малював портрет Никифора, Дмитро Стецько ніби доповнює портрет лемка: «Лемки – обдаровані люди. Гадаю, не раз пережитими за віки муками Господь так щедро обдарував нас. Лемки прагматичні до праці і пізнання. Їм властива впертість у досягненні мети. Лемко чужого не хоче і свого не дасть. Ось така наша сутність – цікава і добра».

      З СКАЧАТЬ