Химерниця. Олена Печорна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ видно. А госпо диня ловка. Скатертиною застелила. Білою. На скатертині – глиняна чашка, поряд хліба окраєць, яйце, цибулина зелена. Сніданок, значить. А де ж сама поділась?

      Відчув рух, озирнувся. За грубкою, яка вмостилась посеред кімнати і умовно відділяла спальну зону, стояло залізне ліжко. Ти диви! Він такого і в музеях не бачив. З кованими бильцями, і не просто кованими, а квітки якісь, листя, ягідки. Панське, їй-богу. Величезне. Скільки ж воно місця займає? Ще й периною вкрите. З пуху. Подушки – взагалі що хмарини. Дівчина до його персони навіть не озирнулася, стояла спиною і вміло давала тому багатству лад, заправляючи постіль. Але Петрович і про неї забув, і про ліжко, і про долю свою нещасну, бо на стіни глянув і рота роззявив:

      – Твою дивізію…

      Розмальовані від підлоги до стелі вони вражали найвибагливішу уяву. Петрович цим якраз не дуже вирізнявся, тому, як донька казала, в осад випав, щелепи підбирати треба. Чого тільки на стінах не було! Квіти, птахи, метелики, силуети людей, моря окраєць, мушлі, дерева, хата під стріхою, а он… Ейфелева вежа. Точно. Ота, що в Парижі. Один в один. Здуріти!

      Юна господиня розпушила останню подушку, вмостила біля стіни, озирнулась й рукою в бік столу махнула:

      – Сніданок.

      – Чудасія… – вимовив, а у самого думки тарганами в голові рояться. – Інго, чуєш, вночі… то ти була, еге?

      – Ні. Близнючка, яка душею зветься. Я. Та ви їжте. Не бійтесь, труїти не стану.

      Спантеличений, сів й одразу ж відчув, як запахло свіжим хлібом, а рум’яна скоринка взагалі підморгувала-припрошувала, мовляв, скуштуй, спробуй. А що як і справді спробувати? Не їв же другу добу, бо не до того було. Шлунок заскавчав. Ай, була не була. Що втрачати? Відкусив і зразу ж очі заплющив… від задоволення. Ба! Домашній хлібець. Яйце з сіллю, сік цибулі, пару ковтків молока. Це тобі не з магазину. Молоко молоком пахне. Випив, обтер білі вуса долонею й здивувався, мовляв, де тут корова схована? За якою сосною? Дівчина сіла поруч на старенький стілець, відкинула пасмо волосся з обличчя, глянула:

      – Не бійтесь. Крука не дою, а молочко з Джерельного. Смачне, цілюще. Куштуйте сміливо. Та і свіженьке ось-ось підвезуть.

      – Кру-кру!

      – О, вже їдуть.

      – Хто?

      – Рятівники. Вас рятувати їдуть… від химерниці.

      Петрович утомився дивуватись. Хто вона? Як це відбувається? Незрозумілі слова, дивні вчинки, одяг, будинок, крук ручний… Якщо чесно, то в нього взагалі відчуття, що все це – не насправді… Однак навіть тут, у цьому чудернацькому маренні, йому обов’язково треба дізнатись про те, що мучить. І він спитав, ухопивши за руку, немов самітниця лісова втекти збиралась:

      – Ти скажи… звідки про Руслану дізналася? З газет?

      Господарка всміхнулась, правда гірко.

      – Хороша у вас дівчинка. Справді… хороша. Легені у неї горять, випікає зсередини, повітря бракує.

      Зблід. Як? Звідки? Дівчина далі вела:

      – Не допоможуть їй у клініках.

      – Чому?

СКАЧАТЬ