Казки. Ганс Крістіан Андерсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ могли зсунути кришки. Горіховий плигун перекидався, а грифель витанцьовував на дошці. Зчинився такий шарварок, що прокинулась канарка і теж почала цвірінькати, та все віршами. Тільки двоє не рушили з місця – це були олов’яний солдатик і балерина. Вона трималася рівно на пальчиках, розкинувши обидві руки. Він був теж непохитний на своїй одній нозі, і його очі й на мить не відривалися від неї. Годинник пробив дванадцяту – і раптом тррах! – з табакерки зістрибнула покришка. Але там був не тютюн, ні, а маленький чорний гном, – це був такий фокус.

      – Олов’яний солдатику! – мовив гном. – Не дивися на те, що тебе не стосується!

      Але олов’яний солдатик удав, ніби нічого й не чує.

      – Ну, гаразд, зачекай до ранку! – сказав гном.

      Коли настав ранок і повставали діти, олов’яного солдатика поставили біля вікна. І чи то гном те вчинив, чи був винен протяг, але раптом відчинилося вікно і солдатик сторчма полетів з третього поверху. Це був жахливий політ! Він летів ногою вгору й уткнувся шоломом та багнетом поміж камінням бруку.

      Служниця і маленький хлопчик одразу побігли вниз шукати солдатика. Шукали, шукали і мало не наступили на нього, проте не знайшли.

      Якби солдатик закричав: «Я тут!» – вони б, напевне, його знайшли, але він був у мундирі і вважав, що йому не личить галасувати.

      Раптом пішов дощ. Краплі падали все частіше, і, врешті-решт, почалася справжня злива.

      Коли дощ ущух, вулицею пробігли два хлопчики.

      – Дивись! – гукнув один другому. – Он лежить олов’яний солдатик. Давай пустимо його плавати в човнику.

      Вони зробили з газети човника, посадили посередині солдатика, і він поплив униз рівчаком. Обидва хлопчики бігли поряд і плескали в долоні. О, рятуйте! Які хвилі билися в рівчаку, і яка була течія! Паперовий кораблик коливався, нахилявся і кружляв так швидко, що олов’яний солдатик аж тремтів, але він лишався непохитним, ніякої зміни в обличчі, дивився прямо перед собою і тримав рушницю в руках. Раптом човник спинився під довгим містком, – там було так темно, як колись у коробці.

      «Куди ж я потраплю? – думав солдатик. – Це все гном наробив! Ох, коли б ще тут, у човнику, сиділа маленька дама, хай тоді було б і вдвічі темніше!»

      Раптом перед ним з’явився великий водяний пацюк, що жив під містком.

      – А паспорт у тебе є? – спитав він. – Покажи паспорт!

      Але олов’яний солдатик мовчав і тільки міцніше стискав рушницю.

      Човен понесло далі, а пацюк побіг за ним.

      Брр-р… як клацав він зубами і кидав у нього тріски та солому!

      – Тримайте його! Тримайте! Він не заплатив мита! Він не показав паспорта!

      Але течія була щодалі сильніша. Олов’яний солдатик помітив, що міст закінчується, і побачив світлий день, але тут почувся такий страшенний шум, який злякав би навіть найхоробрішу людину. Ви тільки уявіть собі! За містком рівчак спадав у великий канал. СКАЧАТЬ