Казки. Ганс Крістіан Андерсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відомо. Можна навіть пояснити, чому вона співає, можна розібрати її і показати всю будову всередині – плід людського розуму – як розташовані валики, як вони працюють і як ідуть один за одним.

      – І ми тієї ж думки! – сказали всі, і капельмейстер дістав дозвіл наступної неділі показувати пташку народові.

      – Хай і народ також послухає! – наказав імператор.

      Народ послухав і був такий задоволений, ніби аж сп’янів від чаю: а це ж зовсім по-китайськи! Всі казали «о!», підіймали вказівний палець угору і похитували при цьому головами.

      А все ж таки бідні рибалки, що чули справжнього солов’я, казали:

      – Звучить добре і схоже, але чогось не вистачає.

      Справжнього солов’я оголосили вигнаним за межі держави.

      Штучній пташці відвели місце на шовковій подушці біля самого ліжка імператора. Всі подарунки, одержані нею, золото і коштовні камені, лежали навколо, і пташка дістала титул «співця імператорського нічного столика» за рангом номер перший з лівого боку, бо імператор вважав за важливіший той бік, де серце, а серце навіть у імператорів також з лівого боку. А капельмейстер написав твір на двадцять п’ять томів про штучну пташку.

      Це був такий учений і такий довгий твір з найважчих китайських слів, що всі запевняли, ніби прочитали його й зрозуміли, а то б їх оголосили дурними і висікли.

      Так минув цілий рік. Імператор, весь двір і навіть весь народ знали напам’ять кожну ноту з пісні штучної пташки. Але саме через це тепер вона їм і подобалася найдужче. Вони могли самі їй підспівувати. Вуличні хлопчаки співали: «Цві-цві-цві… Тьох-тьох-тьох-тьох», – і імператор співав так само.

      О, це справді було чудово!

      Та якось увечері, коли штучна пташка співала краще, ніж будь-коли, а імператор лежав у ліжку, слухаючи її, у неї щось зашипіло всередині – ш-ш-ш! Потім щось тріснуло – тррр! Усі коліщата закрутилися, і музика змовкла.

      Імператор зіскочив умить з ліжка і наказав покликати свого придворного медика. Але чим той міг допомогти? Тоді послали по годинникаря, і після багатьох розпитувань та оглядів він трохи привів пташку до ладу, але сказав, що з нею треба обережно поводитися, бо валики стерлися, а вставити нові, щоб пташка співала, як колись, неможливо.

      Це було велике горе! Тільки раз на рік заводили пташку, та й це було надто багато. Проте капельмейстер сказав коротку, але повну мудрованих слів промову і зазначив, що пташка така ж хороша, як і раніше; значить, усе було так само добре, як і раніше.

      Минуло п’ять років, і країну спіткало справжнє велике горе. Імператор, якого всі любили, був хворий і, казали, мусив померти.

      Уже був обраний новий імператор. Народ вийшов на вулицю і питав камергера, як почуває себе старий імператор.

      – П…, – відповідав той і хитав головою.

      Холодний і блідий лежав імператор у своєму великому розкішному ліжку. Весь двір думав, що він уже мертвий, і кожен поспішав привітати нового імператора. Лакеї вибігали СКАЧАТЬ