Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Справді! І чого хоче Британія?

      – Вони хочуть двох речей. По-перше, вони однозначно хочуть, щоб ми підписали договір із росіянами…

      – У жодному разі!

      – Власне, ми вже деякий час відкладаємо цю можливість. Інша річ – дещо, на що ми сподівалися, хоча це здається несприятливим чинником. Оскільки за нинішніх обставин ми настільки відособлені й географічно, і стратегічно, виявляється, що британці не зможуть прийти нам на допомогу, якби на нас напали…

      – Ну-ну, ви чуєте? Вони очікують, що ми мчатимемо їм на допомогу, а самі не зроблять того самого для нас. А що, тиха вода береги рве? Мабуть, вони оволоділи мистецтвом кидання ножа в спину.

      – Насправді ми дуже задоволені цим листом, сер. Британці кажуть, що оскільки вони не в змозі нам допомогти, то вважатимуть розумним, якщо ми звернемося до німців і зробимо все можливе, аби принаймні усунути небезпеку їхнього нападу.

      – Та що ти кажеш! Іншими словами, наш президент, цей старий глухий лис, розв’язав проблему самим лише терпінням.

      Маджит ледве стримався, щоб не розреготатися.

      – Іньоню, може, й має проблеми зі слухом, сер, але мізкує він чудово. Тепер, коли Гітлер напав на Росію, наш президент нарешті трохи розслабився. Знаєте, коли йому зателефонували, розбудивши із самого ранку, щоб сказати, що Гітлер напав на Росію, він просто вибухнув сміхом і не міг зупинитися. Ви вірите в геніальність плану Іньоню? Були б ми на боці британців, зараз би зіткнулися віч-на-віч із містером Гітлером. А тепер ситуація така: ми ні на боці британців, ані німців, і ми не стали нічиїми ворогами. Ба більше, британці спонукають нас установити добрі відносини з Німеччиною.

      – І як британці дійшли до такого геніального рішення?

      – Це єдиний спосіб зупинити Німеччину від вторгнення в Туреччину. Звісно, є й дещо інше…

      – Що саме?

      – Ми зобов’язані письмово повідомити Британію про деталі наших перемовин і діяти поза цими умовами.

      – Знаєш, синку, – сказав паша тремтячим голосом, – я просто не можу примиритися з фактом, що кляті іноземці диктують, що нам робити. Хіба б велика Османська імперія докотилася до цього?

      – Але, сер, хіба не так само було до республіки? Як узагалі ми мали озброїти свою армію, коли успадкували від Османської імперії її величезні золоті борги? Хіба ми не потребували прояву милості від британців?

      – Я не захищаю османів, синку. Я усвідомлюю усі наші помилки, та все ж це болюче питання.

      – Це не ваші помилки, сер; ці помилки накопичилися протягом століть. Будь ласка, Боже, дай нам прокласти шлях до сильнішої та багатшої нації для наших дітей!

      – Так, ми таки заварили кашу. Inşallah, ви досягнете успіху, – сумно промовив Фазіль Решат-паша.

      – Я розумію, як ви почуваєтесь, сер, але повірте, Іньоню робить усе можливе, щоб захистити честь нашої країни. Знаю СКАЧАТЬ