Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ те, що вони збиралися зробити? Спершу він думав, що вогонь у нього всередині згасне або що Сельву змусять передумати. Але вона не здавалася; вона його не покидала. І він не наважувався зупинити себе. Він відчував гордість за те, що його кохала дівчина, яку він просто обожнював, а ще було захоплення від присмаку забороненого плоду. Багато хто з його друзів дивився на нього із заздрістю, наче він був героєм казки. На жаль, його родичі – особливо мама – не поділяли їхніх поглядів.

      Ракела не здавалася.

      – Можна було б подумати, що ти Аладдін, закоханий у султанову доньку, – сказала вона, виплакавши очі. – Хіба ти не бачиш, що вони навіть не зволили поговорити з нами? Усе, про що ми чуємо – це які злі й розчаровані паша та його дружина. А як же я, як моя сім’я, заради всього святого? Можна подумати, що ми вражені тією тичкою! У нас розбите серце, ми присоромлені! Де твоя гідність?

      Рафаель таки мав гідність, і саме тому не міг покинути Сельву.

      Дівчина все ще вірила, що зрештою обидві сім’ї змінять свою думку і приймуть ситуацію, особливо після того, як у них з’являться діти. Рафаель, у свою чергу, знав дуже добре: якщо їхня дитина буде вихована як мусульманин, його сім’я ніколи йому не пробачить. Так само, якщо дитина буде вихована як єврей, сім’я Сельви ніколи не пробачить їй.

      – Час загоїть усе, – сказала Сельва. – Вони неодмінно сумуватимуть за нами, коли ми житимемо за кордоном. Авжеж, вони зм’якнуть, коли побачать, які міцні наші стосунки. Залиш це часові.

      У думках Рафо передбачав усі види сценаріїв. Він знав, що в них будуть фінансові проблеми, так само як і труднощі з пристосуванням до нової країни. Знав, що інколи вони будуть самотніми. Але він ніколи не міг уявити собі того пекла, у якому вони зараз опинилися. Цього не було навіть у його найстрашніших снах.

      І ось він тут, у Марселі, без дійсного паспорта, в ролі помічника, хоча й заплатив за те, щоб бути партнером. Він був справді жалюгідним: боявся зробити обрізання своєму синові, й до того ж перебував у такому становищі, коли в будь-який момент його могли вирвати від дружини і дитини й відправити в трудовий табір. Над ним нависла загроза смертного вироку, хоча він не скоїв жодного злочину. Його без суду могли послати на шибеницю. Так, він передбачав проблеми, але не такого масштабу.

      Такі думки роїлися в голові Рафо, коли він сидів серед картонних коробок на складі аптеки. Чекаючи, щоб затихла метушня на вулиці, він не міг утриматися від того, щоб не проклинати свою долю.

      Він не знав, як довго сидів так незручно у темряві, та коли спробував піднятися, то зрозумів, що потягнув спину.

      – Вони пішли, – сказав Бенуа. – Тепер можеш виходити. Не думаю, що вони повернуться. Чому б тобі не піти в турецьке консульство? На твоєму місці я би пішов давним-давно.

      Світло з вулиці засліпило Рафо, і він, примружившись, тер очі.

      – Ти справді одержимий цією ідеєю, – сказав він.

      – Запевняю тебе, я чув із різних джерел, що ті, хто мають турецькі паспорти, можуть урятуватися.

СКАЧАТЬ