Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сприйняти іманентно, можна сприйняти лише іманентно. Тільки якщо припускатися описаних вище й прояснених тепер помилок, можна вважати можливим, що те саме одного разу може бути даним завдяки явищу, у формі трансцендентного сприйняття, а іншого – завдяки іманентному сприйняттю.

      Та спочатку ми увиразнимо ще один специфічний момент контрасту між річчю та переживанням. Ми сказали, що переживання не презентується. Це означає, що сприйняття переживання є простим баченням чогось даного (або такого, що має бути даним) в сприйнятті як «абсолют», а не ідентичним, що відтінюється в різних способах явлення. Тут утрачає сенс усе, що ми сказали про даність речі, і це має стати цілковито ясним в усіх подробицях. Чуттєве переживання не відтінюється. Якщо я дивлюся на нього, то маю абсолют, він не має жодних боків, які можуть подеколи поставати так, а подеколи – інакше. Думаючи, я можу думати про це істинне або хибне, але те, що постає у споглядальному погляді, є абсолютним зі своїми властивостями, своєю інтенсивністю тощо. Натомість звук скрипки з його об’єктивною ідентичністю даний через відтінювання, він має змінні способи явлення. Вони змінюються залежно від того, наближаюся я до скрипки чи віддаляюся від неї, перебуваю я сам у концертній залі чи слухаю через зачинені двері тощо. Щодо жодного способу явлення не можна висувати претензію на те, що він дає щось абсолютне, хоча один із них у рамках моїх практичних інтересів має перевагу як нормальний: у концертній залі, на «правильному» місці я чую «сам» звук так, як він «насправді» звучить. Так само ми говоримо про візуальний вимір кожної речі, що має нормальний вигляд; ми говоримо про колір, форму, про цілу річ, яку бачимо в нормальному денному освітленні й у нормальній орієнтації щодо нас, що такими насправді є річ, колір тощо. Втім, це указує лише на певний вид другорядної об’єктивації в рамцях загальної об’єктивації речі; в чому легко переконатися. Адже ясно, що якщо ми збережемо лише «нормальний» спосіб явлення і відкинемо інші розмаїття явищ й істотний зв’язок із ними, то від сенсу даності речі нічого не залишиться.

      Отже, ми стверджуємо: якщо сутності даності через явища притаманно те, що всі вони дають річ не як абсолют, а в однобічній презентації, сутності іманентної даності притаманно давати саме абсолют, який не може поставати з окремих боків і відтінюватися. Отже, очевидно, що самі відтінювальні змісти відчуття, які реально належать до переживання сприйняття речі, хоча й функціонують для іншого як відтінювання, але самі вже не дані через відтінювання.

      Візьмемо до уваги ще одну відмінність. Переживання також ніколи не сприймається повністю, його ніколи не можна схопити в його цілковитій єдності. За власною сутністю воно є потоком, плин якого ми можемо відтворити, спрямовуючи на нього рефлексійний погляд із Тепер-пункту, коли його минулі відтинки вже втрачені для сприйняття. Усвідомлення безпосередньо завершеного ми маємо лише у формі ретенції, тобто у формі зворотного СКАЧАТЬ