Дикий. Гильермо Арриага

Чтение книги онлайн.

      – А як же тоді слід казати?

      – Мати стосунки.

      – А! Ну тоді гадаю, що добре мати стосунки, якщо боженька дбає про нас, – сказав Хайбо.

      – Дуже добре, Хав’єре, – сказав Умберто, – але цього не досить. Ми повинні також стерегтися, аби не піддатися спокусі.

      Умберто не був дитиною, зачатою в християнському шлюбі. Його мати завагітніла в шістнадцять років від типа, з яким познайомилась якось увечері на канікулах в Акапулько і потім ніколи не бачила. Норовиста дочка вельми консервативної родини, вона спробувала зробити аборт, але не дістала на це грошей. У сімнадцять років батько вигнав її з дому з дитиною. Її понесло по життю в компанії багатьох чоловіків. Щотижня в неї вдома снідав хтось інший. Деякі просмерділи потом. Інші алкоголем. Дехто лупцював як дитину, так і матір. Зламана щелепа, часто розбитий до крові ніс, синці – отаких прочуханів зазнав Умберто. Матері не завжди дозволяли піти з роботи раніше, і часто вона приходила забирати його зі школи пізно. Дід із бабцею так їй і не пробачили, але дитину забирали до себе, поки вона відпрацьовувала восьмигодинний робочий день, а ще милувалася з черговим коханцем. Хлопчик зростав під наглядом суворого й релігійного діда, який не втрачав нагоди висловити незадоволення поведінкою дочки. Умберто набрався від діда запеклої релігійності й почав суворо засуджувати матір і те, що вона уособлювала: підлітковий секс, можливий аборт, численні співмешканці. Покинута мати й насильство розладнали його психіку. Умберто перетворив себе на юнака морального, цнотливого, правильного й релігійного, хоча по суті ніколи не переставав бути покинутою, нетерпимою й нестійкою дитиною. Протягом кількох років у районі його називали Байстер, від «байстрюк», але бійками й погрозами він домігся, щоб це припинилося.

      – Ми повинні шанувати наше тіло й, насамперед, шанувати тіло жінки, – продовжив він, – тому важливо, щоб чоловіки залишалися незабрудненими, а жінки – незайманими аж до церковного шлюбу.

      Добрі хлопчики одностайно закивали головами. Ми з Качуром знов перезирнулися. Те, що вони казали, звучало абсурдно, навіть смішно, та це було не так. Настала мить довести їм, що ми – інакші.

      – А чи ви знаєте, що думали вікінги про незайманих жінок? – спитав я.

      Добрі хлопчики обернулися й уважно подивилися на мене. І я продовжив історію.