Лицарка Корони. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здавалось, ось-ось вишкіриться блискучою ламаною лінією, а він спокійно вдивлявся у каламутну твердь, погладжуючи золотого ланцюга на грудях. Йона всміхався.

      – Батьку… – почувся шепіт за спиною.

      Єпископ Луцько-острозький і, за сумісництвом, Жидичинський архімандрит повернувся на звук. Зворохоблений вітром син Василь у шубі, вкритій червоною китайкою, стомлено обперся плечем об стіну. Небокрай яскраво замиготів, і тишу розрізав грім.

      – Ходімо, синку… Вже час, – єпископ обійняв сина за плече і обидва рушили до вежі. – Ну що, княгиня наша згодна? Гарну жону тобі підшукали… – Йона був, вочевидь, задоволений майбутнім шлюбом. Василь же дивився собі під ноги і мовчав. – Синку, ну будь же чоловіком! Такій бабі треба міцного мужа! – гикнув отче у бороду.

      Єпископ із сином зайшли у замкову залу. В комині палахкотіли дрова, жар розливався ошатною кімнатою, миготіли свічки, даруючи життя брюсельським гобеленам на стінах. Стіл із напоями оточили гості. Вони поштиво схилили голови, щойно єпископ із масивним золотим ланцюгом на грудях ступив через поріг.

      Йона поспішив до жінки у стриманій жалобній сукні з шовковими шнурами та непримітному мереживному очіпку.

      – Княгине! Як я радію новині! Ви робите честь роду Борзобагатих, а ми цю честь з радістю приймаємо! – вигукнув єпископ гучно, він намагався, аби його слова почули усі присутні.

      До співрозмовників прудко підскочила яскрава Ганнуся у сукні-кот із тканної із золотом зеленої камки. Вона світила білою шиєю і декольте, змушуючі нечисленних гостей манірно ховати очі.

      – А як я радію вашому з Василем рішенню! – жінка поцілувала подругу в щічку і грайливо торкнулась перлинки, що звисала із маленького вушка.

      Єпископ вмостився у кріслі з масивною спинкою і потягнувся до келиха.

      – Прошу панство пригубити за здоров’я молодят!

      Гості з задоволенням виконали наказ душпастиря і розсілись по різьблених стільцях, даючи служкам знак розносити страви до трапези. За міцно зачиненими вікнами загрозливо загуркотіло. Ганнуся перехрестилась і стурбовано прошепотіла щось на вухо подрузі. Гості дочекались, поки припиниться грім, і після цього полегшено загелготіли. Сам же єпископ без жодного страху пив вино. Поставивши на стільницю порожній келих, він причмокнув і продовжив:

      – Василю, і коли ти повезеш молоду дружину у Вільно?

      – У Вільно?! – чоловік у розшитому сріблом темному жупані щойно зняв горнотаєву шубу, і застиг, бо вочевидь, не зрозумів батька.

      – Навіщо нам їхати у Вільно? – підхопила наречена в жалобі.

      Єпископ знов підняв келих, який служка хутко наповнила.

      – Княгині з новим чоловіком треба з’явитись на очі королівні, єдиній живій з Ягеллонів у нашій країні. Бо інакше жодні князі вас не визнають, – душпастир випив до дна і потягнувся за виделкою, аби встромити її у качку.

      – Але ж поки ми зіграємо весілля, мине ще багато часу. СКАЧАТЬ