Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і товаришеві своєму не віриш, – пояснив Гирич. – Ілька вашого вдома немає?

      Байду це запитання гостро штрикнуло в саме серце. Він аж пересмикнувся увесь:

      – Десь вештається. Та воно ще дурне, вигадали тут якусь партію з Гараськом.

      – Через таких дурних у нас уже немало запроторили в Берестя.

      – А то й у Сілезькі рудні, – додав Семен Сухий. Він був усе такий же спокійний, врівноважений і потайний, але Байда тепер не мав сумніву, що Семен – партійний, більшовик. Почуття образи, що той ховався навіть від нього, десь ворухнулось усередині, але він тут же подумав: «Правильно робив – такий час».

      – А Гнат Убогий ще в живих лічиться?

      – Працює собі. Поки ще не чіпають.

      – Тільки з ока не спускають.

      Він і про цього подумав так само, як і про Сухого, і вголос сказав:

      – Молодчина!

      – Що ж там чувати по інших краях? – запитав Гирич.

      – Та дещо й ми чували. Тільки до тюрми не всяка й чутка доходить. Кажуть, селяни у Звенигородці дуже заворушились.

      – Це й ми чули, – вставив Семен Сухий, який досі ніби придивлявся до Байди. – Більше п'ятнадцяти тисяч повстанців обложили Лисянку, це на Київщині, кажуть. Навіть Звенигородку захопили. Місто! А все з чого почалось? Більшовики очі розкрили, що за гетьмана чортового батька землю одержать. А гетьман сидітиме, доки тут сидітимуть німецькі окупанти. Повстання потім перекинулось на Таращу. Зібралась уже хіба ж така сила! Навіть п'ять гармат своїх мали. А в Сквирі почули, та й собі, а в Каневі й собі. Такого, кажуть, дали німцям прочухана, що довелося цілу армію стягти. І то билися аж два місяці.

      – Якби і в нас так, – сказав Гирич.

      – А чого ж, ми теж непогано почали було. Чув, Гордію, яку ми тут забастовку провели?

      – Чув, чув, та щось ненадовго вас вистачило.

      – Сам знаєш, хто залишився на шахтах. Але тепер маємо науку. Ота варта до того вже знущається, що й німців перевершила.

      – Загибель, мабуть, свою чує, – сказав Байда. – При кордоні, кажуть, червоні вже частенько заскакують. Там Щорс так цілий полк ніби організував з партизанів.

      – А коли ж ті партизани сюди дійдуть? – допитувався Гирич з надією в голосі. – Чують же, що стогне робочий люд.

      Байда поворушив посмішкою свої обвислі вуси.

      – Постогне, постогне та й за розум візьметься.

      Тепер посміхнувся вдоволено Сухий:

      – Правильно, Гордію.

      – А то ж як? – задоволений з похвали, відказав Байда. – Як кажуть: «На Бога надійся, а свій розум май!» Самим треба подумати про себе, а в Росії, мабуть, і без нас вистачить фронтів. – І він дістав потертий клаптик газети «Донецкий пролетарий». – Ви думаєте, Червоній армії робити нічого? На півночі, це десь там аж біля Архангельська, де Соловецький монастир, висадились англійці, американці, французи й бельгійці.

      – Так це ж наші союзники.

      – Цареві та панам були союзники, – пояснив Семен Сухий.

      – От-от, СКАЧАТЬ