Без козиря (збірник). Петро Панч
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Без козиря (збірник) - Петро Панч страница 25

СКАЧАТЬ столі примхливим візерунком. – А хто тут хазяїн?

      Гнат насуплений стояв біля вікна. Важкі його кулаки розпирали кишені засмальцьованого піджака.

      – Десь вийшов.

      – А ти хто такий?

      Гнат мовчав.

      – Я знаю його, – сказав вартовий, – це Гнат Убогий.

      Начальник варти окинув поглядом темну кімнату з голими запорошеними стінами, стіл з трухлявих дошок.

      – А це хто? – кивнув він до столу.

      – Люди. Шахтарі наші.

      – Пізнавай, Гекало!

      Той же вартовий почав тикати на кожного пальцем і називати.

      Прізвище Духоти начальник варти пропустив повз вуха, але довідавшись, що з білявими вусами – Семен Сухий, він витяг із кишені револьвер і махнув ним до дверей.

      – І Убогий? От і добре. Марш вперед!

      – Що це значить? – підвівся збентежений Семен. Гриць з витягнутим обличчям і переполошеними очима продовжував сидіти.

      – Не розмовляти! Обоє заарештовані. Марш!

      Гнат Убогий виразно глянув Духоті в очі, потайки показав десять пальців і пішов до сіней. За ним ступив Сухий, який все ще не розумів справжньої причини арешту. Його збивало з пантелику, що варта не зробила трусу і залишила Гриця.

      На вулиці, під чорною наміткою ночі, вони наздогнали Люй Лі, якого теж вела варта. Люй Лі щось говорив до них голосом ображеної дитини.

      – Розумієш тепер? Хочуть випередити нас з похороном, – проговорив Убогий, штовхнувши ліктем Сухого.

      Сухий з полегшенням зітхнув. До таких арештів його привчила ще поліція, особливо під Перше травня. Коли й ці нічого нового не придумали, то теж недовго триматимуть.

      Він не помилився: варта тієї ж ночі потайки поховала Хабібулу, а за два дні випустила й забраних шахтарів.

      Школа

      Гордія Байду разом з партією заарештованих привезли до Катеринослава вночі. Із станції їх погнали до міста по бруку, як гонять худобу на бойню, тільки біля них був не один і не два гуртоправи, а з десяток гайдамаків у смушевих шапках з червоними шличками. У Байди було гірко на душі: «От і я став на старість арештантом!» Його хоч і звеличувало у власних очах те, що й він став революціонером, але й засмучувала перспектива до смерті ходити з тавром арештанта. Своїми ж вухами чув, як величав Мостового Задоя.

      Коли загриміли залізні ворота, у Байди наче обірвалося щось всередині, і він уже ніби крізь сон бачив стерті кам'яні сходи, напівтемний коридор і, нарешті, камеру, куди його вштовхнули і слідом гримнули дверима. В ніс ударив важкий дух параші і немитих людських тіл. Скільки їх тут було! Люди лежали не тільки на койках, а й на цементній підлозі, навіть нікуди було поставити ноги. Байда стояв, як тума, тримаючи в руках вузлик із парою білизни та шматком хліба. Переживав він у шахті не раз тяжкі хвилини, але такої ще не доводилось. «І за що? Що Сивокоза вилаяв за правду? Що потурав на слова Мостового? А хіба Мостовий не правду казав? Хоч я й не їхньої партії, а що правда, то правда – насильники, катюги всі гетьмани і кайзери. СКАЧАТЬ