Сад божественних пісень. Афоризми. Григорий Сковорода

Чтение книги онлайн.

      Тайна явна i преславна!

      Це – вертеп замiсть небес!

      Дiва, херувимiв панна,

      Iз престолом вишнiм днесь.

      Тут у ясла i поклали

      Того, кому мiсця мало

      I серед самих небес.

      О блаженнi тiї oчi,

      Що на тайну цю зорять

      I яких в мирянськiй ночi

      К Богу привела зоря.

      Розум ангела це видить,

      Плотський муж це ненавидить,

      Буйство тим шаленим є.

      Ми секрет такий небесний

      Серцем всепалким чтимо,

      Як товар ми безсловесний,

      Сiно з-пiд Христа їмо[13].

      Доки в мужа досконало

      Не зростем, тодi б лиш мали

      Бога справжнього пiзнать.

      Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися,

      Море, безднами вciма, погiдно двигнися!

      I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,

      Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! [16]

      Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,

      Передтечу Iоанна до Христа впустiте.

      Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,

      Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!

      3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi -

      Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:

      – Це улюблений мiй син є, – батько хмар такеє вicтить, -

      Це месiя, вiн єство людськеє очистить.

      Освяти струмки i нам, змiя ж – в порохняву!

      Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.

      Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краю

      Полетiмо, щоб спочить, до твойого раю.

      Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,

      А чи вогонь iз неба схочу я задуть?

      Хай весь свiт – у забуття,

      Лиш в тобi життя, о Icyce!

      Веди мене з собою, в горну путь на хрест,

      Радий жить над горою, кину земну персть.

      Смерть твоя – то життя,

      Жовч – солодке пиття, о Icyce!

      Рани твoї бiдовi – то моя печать,

      А твiй вiнок терновий – слави благодать,

      Твiй цей поносний хрест,

      Хвала менi i честь, о Icyce!

      Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,

      Та з мертвого рослина i плiд ожива.

      Одне зерно оте

      В наступний рiк зросте, сторицею – плiд.

      Розпни моє ти тiло, прибий на той хрест,

      Хай зовнi я не цiлий, в нутрi ж бо воскрес.

      Засохну зовнi я,

      В нутрi заквiтну я, це смерть – не життя.

      О мiй новий Адаме! Прегарний ти син!

      О всьогосвiтнiй сраме! О буйство Афiн! [18]

      Пiд буйством твоїх свiт,

      Пiд смертю – безлiч лiт. Як темний покрив!