Гетьманський скарб. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Яків чимось нагадав мені нашого вчителя риторики грека Гістія. Кругле обличчя, чепурні вусики, невисока міцна постава, й навіть волосся, витке, густе, коли знімав шапку, воно розсипалося кучерями на всі боки. Очі у Якова великі, імлисті, либонь тільки в очах і відбилася порода Марковичів. Батько Якова, Андрій Маркович, лубенський полковник, козак валечний, увесь час у походах та походах, огрубілий, засмаглий, дужче схожий на сільського дядька, аніж на свого батька – прилуцького гендляра і купця Марка, сина Аврамового, який орендував у Прилуках млини та горілчаний промисел. Єврейської крові в ньому – дещиця, Марк Аврамович Маркович, вихрестившись, одружився на дочці багатого міщанина Копієнка, мав трьох синів і п'ять дочок, писаних красунь, тільки подивитися на яких з'їжджалися парубки з усього полку й розхапали їх собі в жони: одну син стародубського полковника, другу моровський сотник, ще одну журавський протопіп, найкрасивішу ж, Настю, посватав генеральний бунчужний Костянтин Голуб, а коли він помер, на ній одружився нинішній гетьман, на той час також удівець, старший від Насті на двадцять п'ять літ. Гетьман дав тестю двоє багатих сіл у Прилуцькому полку, Малу та Велику Дівиці, і той доживав віку на Приудайї, немов у раю. Настя Марковичева мала по Голубу свій чималий статок, яким пишалася, і мала круту вдачу, одразу взяла гетьмана в шори, отож, гомоніли люди, що Настя носить штани, а Скоропадський – спідницю.

      Яків чомусь не впізнавав мене, а може, не впізнавав справді – де йому було впізнати шмаркатого хлопчиська, він тоді вже був філософом, далі богословом. Батьки приїздили до нього на всі свята, привозили повні сакви наїдків, а також гостинці професорам і навіть самому ректору Феофану, – Яків був його улюбленцем, не знаю, чому він не пішов слідами свого вчителя на вчені Олімпи. Я не вагався б і миті. Для нього ж світське козацьке життя, либонь, мало більші ваби, воно вже справджується наказним полковництвом у двадцять три роки.

      Але я ненадовго зупинив на ньому погляд, перевів його на дівчину. Стояла задихана, руки притисла до грудей, ледь-ледь усміхалася. В очах – бистрінь, немов ще й досі летіла в танку, крізь напіввідтулені губи було видно невеликі міцні зубки. Її личко було мовби намальоване одним непомильним помахом пензля, воно не округле, а трохи продовгувате, ніжне, ніжності додавала чорна цятка родимки над верхньою губою, але й вольове: ніс – прямий, рівний, і рівне, пряме підборіддя, брови чорні як смола, і довгі чорні вії, вона чимось нагадала мені єгипетську царицю – я бачив такі малюнки в давніх книгах. Надто коли сходила з помосту, ледь приплющила очі, й тінь від повік упала на щоки, ступала гордовито, груденята несла так, що кожен, навіть я, розуміли, що то таки цінність.

      «Боже, – подумав я, – яка неземна і в той же час земна краса». Мені здалося, дівчина йде до мене, і я обімлів. Одначе в ту мить вона ступила вбік, і я побачив, що вона йде до Оленки, котрої чомусь не помітив. І зблиснула в моїй голові іскорка, і я зрозумів, хто ця дівчина – Уляна, СКАЧАТЬ