Аптекарка. Ингрид Нолль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сухими словами, він би точно приділив дещо більше уваги тим, хто йому допомагає. Через це я чимраз більше цінувала у Левінові те, що він хай неохоче, але все ж дбав про старого.

      Опинившись із ним якось наодинці – Левін якраз повіз газонокосарку в ремонт, – я спробувала пояснити йому скрутне фінансове становище його онука.

      Герман Ґрабер, так його звали, кинув на мене сердитий погляд.

      – Ви вважаєте мене старим скупердяєм, – мовив він, непомітно (він так вважав) полощучи свою вставну щелепу кавою. – Ви знаєте, що я багатий. Але, мабуть, не знаєте, що цей злиденний онук відправив мій новесенький «мерседес» на брухт. Тож якщо він, виконуючи тут безоплатно якусь дрібну роботу, нарікатиме на це, то я краще складу заповіт на користь якоїсь сироти.

      «Це шантаж», – обурено подумала я й поклала йому ще одне тістечко на тарілку, розмальовану альпійськими квітами.

      – До того ж відкритим залишається питання, – продовжував він, – чи це дві останні покоївки, чи мій онук повиносили з дому срібло й золото…

      Я зашарілася й замовкла.

      Здається, Герман Ґрабер цього не помітив, адже в цей момент побачив на шнурівці для білизни, що висіла в саду, чорний бюстгальтер.

      На зворотному шляху я вирішила дізнатися від Левіна про той нещасний випадок. Розсердившись, він таки розповів.

      – Найпевніше, я був перевтомлений і на секунду відключився. Я тоді якраз повертався з Іспанії, цілу ніч за кермом…

      Мені це здалося безвідповідальним.

      – Хтось постраждав?

      – Не зовсім. «Мерседес» зіштовхнувся з вантажівкою, її причіп перекинувся. І знаєш, чим він був завантажений? Повидлом! Можеш собі уявити, який вигляд мала траса?

      – Я тебе питала про постраждалих, а не про повидло.

      – Якщо бути точним, то це був сливовий мус.

      На якусь мить ми замовкли.

      Опісля Левін мав право возити «мерседесом» лише діда, та й то – зі швидкістю черепахи. Користуватися новим «мерседесом» для власних потреб він більше не міг.

      – На чому твій дід заробив такі статки?

      – Він працював електриком на маленькій фірмі й винайшов якийсь сумнівний проміжний продукт, який пізніше виробляв уже на власному підприємстві. Він розбагатів іще змолоду, а потім сам же й занедбав власну фірму. Коли мій тато помер, дід продав підприємство.

      Я знала, що тато Левіна був органістом і, очевидно, мало цікавився процесом фабричного виробництва.

      – Твій дід, мабуть, має виховну мету, – сказала я не без зловтіхи.

      Левін заперечив.

      – Він – садист. Він змушує мене їздити на велосипеді! Усякий інший уже давно б запхав до онукової кишені тисячку[3].

      Ми виїхали на автобан, хоча я б краще обрала романтичну гірську дорогу через Вайнгайм. Як і раніше, мені впало в око, що Левін їхав надто швидко, але цього разу я запанікувала.

      – Трішки повільніше, – попросила СКАЧАТЬ