Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від нього ще трохи інформації: жінці було тридцять сім років, за родом занять – актриса/офіціантка, станом на липень 1952-го працювала у «Стен Драйв» у Голлівуді.

      Чуття підказало Джекові: зазвичай офіціантки в Беверлі-Гіллс не живуть; очевидно, Крістін десь підробляла ліваком, інакше жити тут їй було б не по кишені. Джек повернувся до будинку № 9849, постукав у двері з табличкою «Керівниця».

      Відчинила стара жінка.

      – Слухаю вас, молодий чоловіче?

      Джек швидко показав свій жетон.

      – Поліція Лос-Анджелеса, мем. Я з приводу тих журналів, що ви знайшли.

      Стара примружилася через окуляри із товстими, як від пляшки з-під коли, скельцями.

      – Мій покійний чоловік взявся б за це і нікому б спуску не дав, містер Гарольд Дауні такої гидоти у своєму будинку би не потерпів.

      – Мем, ви самі знайшли ці журнали?

      – Ні, молодий чоловіче, їх знайшла моя прибиральниця. Вона їх розірвала і викинула у відро для сміття, а вже там їх знайшла я. Подзвонила у поліцію Беверлі-Гіллс, а потім розпитала Еолу.

      – А де їх знайшла Еола?

      – Ем-м-м… Я… не знаю, чи повинна я…

      Джек різко змінив тему:

      – Розкажіть про Крістін Берджерон.

      – Вона мені в печінках уже сидить, – гаркнула хазяйка, – і синуля їхній також. Навіть не знаю, хто паскудніший!

      – Проблемна мешканка, мем?

      – Тільки й робить, що хахалів до себе водить! І катається по будинку на цих своїх ковзанах роликових – ну, як оце офіціантки катаються. А син її, негідник, навіть до школи ніколи не ходив! Хлопцю сімнадцять років, а він валандається із неробами!

      Джек витягнув із кишені фотку Боббі Інджа; стара піднесла її до очей.

      – Так, це один із приятелів-негідників Деріла. Він сюди разів десять приходив, не менше. А хто він такий?

      – Мем, Еола знайшла журнали у квартирі Берджеронів?

      – Ем-м-м…

      – Мем, Крістін Берджерон або її син зараз вдома?

      – Ні, я чула, як вони пішли кілька годин тому. Слух у мене гострий, не те, що зір.

      – Мем, якщо ви проведете мене до їхнього помешкання і я там знайду подібні журнали, на вас чекатиме винагорода.

      – Ем-м-м…

      – У вас є ключі, мем?

      – Звісно, я маю ключі, я ж управителька. Що ж, я вас впущу, якщо пообіцяєте нічого там не чіпати й не обкладати вашу винагороду податком.

      Джек запхав фотокартку назад до кишені.

      – Як забажаєте, мем.

      Жінка пішла вгору, до квартир на другому поверсі. Джек слідував за нею; стара відчинила треті двері.

      – У вас п’ять хвилин, молодий чоловіче. І будь ласка, обережніше із меблями – цей будинок належить моєму шваґрові.

      Джек увійшов. Чистенька кімната, щоправда, СКАЧАТЬ