Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      На кілька хвилин вона втупилася в підлогу, а відтак сказала, не підводячи голови:

      – А якщо він не дасть згоди на розлучення?

      Ван Олдін спантеличено поглянув на неї.

      – А його ніхто й не питатиме.

      Донька зашарілася й закусила губу.

      – Ні… звісно, ні… Я лише хотіла сказати…

      І змовкла. Батько пронизливо глянув на неї.

      – Що ти хотіла сказати?

      – Хотіла сказати… – Вона затнулася, ретельно добираючи слова. – Не думаю, що він так просто здасться.

      Мільйонер рішуче випнув підборіддя.

      – Ти маєш на увазі, розпочне гучний процес? Ну і нехай! Хоча ти, власне, помиляєшся. Твій благовірний не зчинятиме скандалу. Перший-ліпший адвокат розтлумачить йому, що цим він тільки виставить себе на посміховисько.

      – А ти не думаєш… – Вона неначе з чимось зволікала. – Ну тобто… просто щоб насолити мені… він може почати… скажімо так… прати брудну білизну на людях?..

      Батько поглянув на неї з деяким спантеличенням.

      – Тобто піде до суду? – Він похитав головою. – Вкрай малоймовірно. Бач, яка справа: для цього треба мати на руках хоч сякі-такі факти.

      Місіс Кеттерінґ мовчала. Ван Олдін кинув на неї різкий погляд.

      – Ну ж бо, Рут, кажи прямо. Тебе щось тривожить – що саме?

      – Ні, нічого, зовсім нічого.

      Та її голос прозвучав непереконливо.

      – Тебе лякає публічність, еге ж? Я маю рацію? Залиш це мені. Я подбаю, щоб усе пройшло як по маслу: преса не здійматиме ні найменшого галасу.

      – Що ж, гаразд, тату, коли ти справді вважаєш, що це найкращий вихід із ситуації.

      – Ти й досі небайдужа до нього, так? Річ у цьому?

      – Ні.

      Ця відповідь пролунала цілком недвозначно. Ван Олдін мав задоволений вигляд. І поляскав доньку по плечі.

      – Усе буде гаразд, дівчинко. Тобі нічого хвилюватися. Але наразі облишмо все це. Я привіз тобі з Парижа подарунок.

      – Мені? Щось дуже гарненьке?

      – Сподіваюся, тобі сподобається, – сказав мільйонер, усміхаючись.

      Він дістав із кишені пальта пакуночок і простягнув їй. Та нетерпляче розгорнула папір. Клацнула кришка футлярчика. Із вуст зірвалося протяжне «Ох!» Рут Кеттерінґ любила коштовності – і то завжди.

      – Тату, яка… яка краса!

      – Шикарні камінчики, правда? – вдоволено видобув ван Олдін. – Тобі вони, дивлюся, до смаку.

      – До смаку?! Тату, вони унікальні! Де ти їх дістав?

      Той усміхнувся.

      – Ха! Так я тобі і сказав! Їх, звісна річ, довелося купувати нишком. Вони ж бо досить широко відомі. Бачиш он той великий камінь по центру? Ти могла про нього дещо чути: це і є те саме «Серце вогню».

      – «Серце вогню»! – повторила місіс Кеттерінґ.

      Вона вийняла самоцвіти з футлярчика і притисла їх до СКАЧАТЬ