Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та переслідуваний розчинилися в темряві. Першою заговорила Ольга Демірова.

      – Дістанеться живий і здоровий, – сказала вона. – Вам нема чого хвилюватися – хоч за нього, хоч сподіваючись на протилежне.

      – Чому ти так гадаєш? – запитав зацікавлений Краснін.

      – Чоловік, що нажив стільки грошей, як він, ніяк не може виявитися дурнем, – відповіла Ольга. – До речі, про гроші…

      І значуще глянула на нього.

      – Га?

      – Мою частку, Борисе Івановичу.

      Краснін із деякою неохотою простяг їй дві банкноти. Та кивнула на знак удячності, але без жодних емоцій, і заховала гроші за підв’язку панчохи.

      – От і добре, – вдоволено зауважила вона.

      Той з інтересом подивився на неї.

      – Невже тобі не шкода, Ольго Василівно?

      – Шкода? Чого?

      – Того, що зберігалося у тебе. Бувають жінки – і, гадаю, їх більшість, – які від таких речей просто божеволіють.

      Та в задумі кивнула.

      – Так, тут ви маєте рацію. Більшість жінок втрачають через них голову. Але я – ні. Мені от тепер цікаво… – і змовкла.

      – Ну-ну? – зацікавлено запитав співрозмовник.

      – Американець залишиться цілий – так, цього я певна. Але потому…

      – Га? Про що ти?

      – Він, звісно, подарує їх якійсь жінці, – замислено промовила Ольга. – І мені цікаво, що ж станеться далі…

      Вона здригнулася, немов у нетерплячці, і підійшла до вікна. Аж раптом скрикнула й гукнула свого товариша.

      – Погляньте, он він знову йде вулицею – ну, той чоловік.

      Обоє задивилися вниз. Там прогулянковою ходою простувала струнка, елегантна фігура. На ній були циліндр-шапокляк і плащ. Коли вона проходила повз вуличний ліхтар, його світло вихопило з темряви пасмо густого сивого волосся.

      Розділ другий

      Мсьє маркіз

      Чоловік із сивиною йшов собі далі – неквапливо і, схоже, не зважаючи на оточення. Звернув у провулок праворуч, тоді ліворуч, час від часу мугикаючи під ніс короткий мотивчик.

      Зненацька він завмер на місці й прислухався. Бо почув певний звук. Неначе десь лопнула шина чи, можливо, стріляли. На якусь хвильку його губи склалися в дивну посмішку. А відтак чоловік продовжив свою неспішну прогулянку.

      Звернувши за ріг, він натрапив на сцену якоїсь активності: представник закону занотовував щось у записнику, а довкола стовбичили кілька спізнілих перехожих. В одного з них сивочолий увічливо поцікавився:

      – Щось сталося, так?

      – Mais oui,[3] мсьє. Двійко апашів підстерегли літнього американського джентльмена.

      – Але обійшлося без крові?

      – О, так, – засміявся чоловік. – Той американець мав у кишені револьвер і, перш ніж вони встигли напасти, послав у їхній бік кілька куль – настільки впритул, що ті сполохалися й накивали п’ятами. А поліція, як завжди, СКАЧАТЬ