Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      – Про мсьє маркіза?

      – Так.

      – Гадаю, – неквапливо проказала вона, – дуже рідко буває, щоб справдешній церемонний англієць аж так добре розмовляв французькою.

      – Ага! – мовив мсьє Папополус. – То он якого ти дійшла висновку.

      Він, як і завше, не поспішав ділитися своїми думками, але поглядав на Зію з ласкавим схваленням.

      – Я також подумала, – докинула та, – що голова у нього якоїсь дивної форми.

      – Завелика, – сказав на це батько, – трішки завелика. Але перука завжди породжує такий ефект.

      Вони обмінялися поглядами й посміхнулися.

      Розділ третій

      Серце вогню

      Руфус ван Олдін пройшов крізь турнікетні двері готелю «Савойя» і попрямував до конторки портьє. Той привітав його шанобливою усмішкою.

      – Радий знову бачити вас, містере ван Олдіне, – промовив він.

      Мільйонер-американець лише недбало кивнув у відповідь.

      – Усе гаразд? – запитав новоприбулий.

      – Так, сер. Майор Найтон нагорі, у вашому люксі.

      Ван Олдін знову кивнув.

      – Пошти немає? – поблажливо процідив він.

      – Усю кореспонденцію передали прямо в номер, містере ван Олдіне. Ой, зачекайте хвилинку!

      Його рука пірнула в одне з відділень і дістала листа.

      – Щойно отримали, – пояснив портьє.

      Мільйонер узяв у нього конверт і щойно помітив почерк, по-жіночому граційний, як вираз його обличчя зненацька змінився. Різкі контури пом’якшали, а жорстка складка губ розгладилася. Тепер він мав вигляд іншої людини. З листом у руці та досі усміхаючись підійшов до ліфта.

      У вітальні його апартаментів за письмовим столом сидів молодий чоловік і жваво сортував кореспонденцію з тією спритністю, яка породжується тільки тривалою практикою. Забачивши ван Олдіна, він стрибком звівся на ноги.

      – Привіт, Найтоне!

      – Радий вас бачити, сер. Гарно провели час?

      – Так собі, – холодно відказав мільйонер. – По-моєму, сьогоднішній Париж – глухе містечко. Та все ж я отримав те, по що їздив.

      І досить неприємно посміхнувся сам до себе.

      – Гадаю, як і завжди, – зауважив секретар, сміючись.

      – Що є, те є, – погодився той.

      Він розмовляв у суто фактологічній манері, як-от коли констатують дещо загальновідоме. Скинувши своє важке пальто, господар підійшов до столу.

      – Є щось термінове?

      – Не думаю, сер. Здебільшого рутинна писанина. Я, правда, ще не все розсортував.

      Ван Олдін коротко кивнув. Він був не з тих, хто часто шпетить або хвалить. Його підхід до наймання персоналу вирізнявся простотою: кожен отримував змогу проявити себе, а тих, хто виявлявся неефективним, швидко звільняли. Підбір кадрів теж проходив нетрадиційно. Так, Найтона мільйонер випадково зустрів на швейцарському СКАЧАТЬ